Нові можливості зовнішньої антибактеріальної терапії

Анотація

Мета роботи — визначити принципи підвищення ефективності антибіотикотерапії піококових інфекцій шкіри та м’яких тканин.

Матеріали та методи. У дослідженні брали участь 43 пацієнти з тяжкими та поширеними дерматозами. Усі учасники дослідження перебували на стаціонарному лікуванні у дерматологічному відділенні ДУ «Інститут дерматології та венерології НАМН України». Ідентифікацію аеробних грампозитивних, аеробних грамнегативних ферментуючих та неферментуючих бактерій, вилучених з різних ділянок шкіри, проводили з допомогою рутинних методів на підставі морфологічних, культуральних та біохімічних властивостей збудників. Контроль якості методики визначення чутливості мікроорганізмів до антибіотиків проводили із застосуванням контрольних штамів Американської колекції типових культур (АТСС): S. aureus АТСС 25923, Е. соli АТСС 25922, P. аeruginosa АТСС 27853, E. faecalis АТСС 29212.

Результати та обговорення. За даними бактеріологічного дослідження у пацієнтів було виявлено 59 штамів мікроорганізмів, серед яких домінували мікроорганізми роду Staphylococcus, що обтяжували перебіг дерматозів. З метою підвищення терапевтичної ефективності та нормалізації мікробіоценозу хворим з тяжкими хронічними алергійними дерматозами проводили зовнішню терапію, що включала мазь мупіроцину. Завдяки використанню зазначеної схеми у період загострення захворювання у 93,0 % пацієнтів відмічено регрес клінічних ознак піококової інфекції. Клінічної ремісії досягнуто у 27,9 % хворих, значне покращання відзначено у 53,5 %, покращання — у 11,6 %.

Висновки. Вивчено можливості використання топічних антибактеріальних засобів, механізм дії, фармакокінетику та доцільність застосування мупіроцину в дерматологічній практиці. Це дає підстави рекомендувати мупіроцин для лікування пацієнтів з хронічними дерматозами, яким протягом тривалого часу проводять імуносупресивну терапію.