Український журнал дерматології, венерології, косметології

Пам’яті члена-кореспондента Національної академії педагогічних наук України, професора Коляденка Володимира Григоровича (1935—2013)

чт, 26 чер 2025 00:00:00 +0300

Урогенітальний трихомоніаз — глобальна поширеність, сучасний стан лабораторної діагностики та перспективи (огляд літератури)

В.Г. Кравченко, В.І. Степаненко, А.В. Кравченко, Я.О. Ємченко, Т.С. Коновалова — чт, 26 чер 2025 00:00:00 +0300

Мета роботи — наголосити на глобальній поширеності урогенітального трихомоніазу (УТ) в світі та висвітлити стан його лабораторної діагностики на сучасному етапі.

Матеріали та методи. Огляд світової медичної спеціальної літератури з проблеми УТ та власний досвід авторів.

Результати та обговорення. УТ залишається глобальною проблемою системи охорони здоров’я, гострота якої постійно зростає. За своєю медичною і соціальною значущістю цю інфекцію розглядають як актуальну проблему в дерматовенерології, акушерстві, гінекології та урології. Органам системи охорони здоров’я і практичним лікарям слід ставитись до проблеми УТ з належною увагою і відповідальністю, враховуючи масштаби захворювання і розвиток його загрозливих наслідків (перинатальні ускладнення, підвищений ризик виникнення раку шийки матки та передміхурової залози, неплідність, ко-інфекції із ВІЛ та іншими захворюваннями статевої системи). Заслуговують позитивної оцінки пошуки і розроблення новітніх чутливих і специфічних тестів для виявлення та ідентифікації Trichomonas vaginalis (T. vaginalis). Запровадження тестів для молекулярно-біологічного виявлення T. vaginalis в Україні можливе лише за умови їхньої сертифікації і державної реєстрації МОЗ. Разом з тим на сучасному етапі неприйнятним є ігнорування традиційних методів виявлення T. vaginalis, ефективність яких підтверджена вітчизняними та закордонними дослідниками.

Висновки. УТ є глобально поширеною інфекцією, яка може призводити до виникнення негативних наслідків для здоров’я хворих. Розроблення та клінічна апробація нових, більш чутливих і специфічних тестів на УТ є нагальною вимогою часу. Запровадження максимально прийнятних для України діагностичних тестів на УТ потребує обов’язкової попередньої сертифікації та схвалення МОЗ.

Псоріаз у військовослужбовців. Огляд літературних джерел

В.В. Солярик — чт, 26 чер 2025 00:00:00 +0300

Псоріаз є одним з найпоширеніших хронічних дерматозів, який може супроводжуватися різними коморбідними захворюваннями, вражаючи суглоби, підвищуючи ризик розвитку метаболічного синдрому, цукрового діабету, хвороби Крона, виразкового коліту, деяких видів раку та серцево-судинних захворювань. Пацієнти із псоріазом мають високу вразливість до стресу. Стан їхнього психічного та соціального здоров’я має бути частиною оцінки тяжкості захворювання.

Мета роботи — узагальнити та порівняти відомості про псоріаз у військовослужбовців.

Матеріали та методи. Пошук релевантних джерел інформації щодо псоріазу у військовослужбовців проведено в інтернет-ресурсах за допомогою системного, бібліосемантичного та аналітичного методів. Критеріями включення були метааналізи, огляди літератури, оригінальні дослідження та офіційні повідомлення у фахових виданнях.

Результати та обговорення. Війна в Україні змінила масштаби дерматологічної захворюваності. Військовослужбовці зазнають впливу поєднаних несприятливих умов життя, забруднення навколишнього середовища, травм шкіри, що робить їх більш сприйнятливими до розвитку дерматологічних захворювань. Військові зараз перебувають у ситуації, яка тримає їх у стані, що може призвести до емоційних зривів. З огляду на це вони перебувають у групі високого ризику щодо розвитку психічних розладів. Під час війни стрес є найважливішим чинником, що провокує ризик виникнення псоріазу. Лікування військовослужбовців із цим захворюванням спрямоване на зменшення гостроти симптомів, покращення індексу площі та тяжкості псоріазу (PASI) в оцінці клінічних проявів псоріазу на 75—90 %. Дерматовенерологи послуговуються такими компетенціями щодо психічних розладів у пацієнтів: запідозрити наявність психічного розладу; визначити синдромальний діагноз; встановити діагноз психологічного розладу; скерувати хворого на консультацію до психіатра; разом із психіатром проводити терапію та реабілітацію пацієнтів з тяжкими розладами; здійснювати терапію хворих з легкими/помірними порушеннями самостійно в межах клінічних настанов та протоколів.
Запропоновано проводити анкетне опитування з використанням Госпітальної шкали тривоги та депресії (HADS) усіх військовослужбовців, хворих на псоріаз, які перебувають на лікуванні чи реабілітації, з метою виявлення у них коморбідних тривожних та/або депресивних розладів та за необхідності призначати їм відповідне лікування.

Висновки. Комплексна оцінка дерматовенерологом психоемоційного стану хворого на псоріаз щодо наявності коморбідних тривожних та/або депресивних розладів за допомогою шкали HADS, а також призначення відповідного психотерапевтичного і, за потреби, фармакологічного лікування є важливою складовою ефективної медичної допомоги військовослужбовцям на сучасному етапі.

Сучасні погляди на провідне значення автоімунних чинників у патогенезі псоріазу та перспективність імунобіологічної терапії цього дерматозу

А.О. Гумен — чт, 26 чер 2025 00:00:00 +0300

Мета роботи — проаналізувати сучасні наукові дані щодо етіопатогенезу псоріазу, зокрема підтвердити основне значення імунологічних чинників у його розвитку, та визначити перспективність подальших досліджень для оцінки ефективності імунобіологічної терапії цього дерматозу.

Матеріали та методи. На підставі поглибленого аналізу даних сучасної спеціальної літератури та з урахуванням результатів власних попередніх досліджень визначено доцільність поглибленого вивчення клінічної ефективності імунобіологічних препаратів різних класів у терапії хворих на псоріаз.

Результати та обговорення. Розглянуто сучасні підходи до імунобіологічної терапії хворих на псоріаз, зокрема застосування таргетних препаратів, які націлені на специфічні молекулярні мішені запального каскаду. Окрему увагу приділено препаратам, що блокують фактор некрозу пухлин-альфа (TNF-α), інтерлейкінам (IL)-12/IL-23 та IL-17, а також інгібіторам фосфодіестерази та Янус-кіназ (JAK). Антагоністи TNF-α (інфліксимаб, адалімумаб, етанерцепт) показали високу ефективність у лікуванні хворих на псоріаз завдяки зниженню рівня цитокінів та впливу на Th17-клітини. Інгібітори IL-12/IL-23 (устекінумаб) продемонстрували переконливі результати в клінічних дослідженнях, знижуючи активність Th17-клітин і зменшуючи вираженість симптомів псоріазу. Інгібітори IL-17 (секукінумаб, іксекізумаб) також визнано ефективними, причому секукінумаб забезпечив досягнення швидкого клінічного ефекту, а іксекізумаб проявив високу ефективність вже на 12-му тижні лікування. Інгібітори фосфодіестерази-4 (апреміласт) сприяли зменшенню запалення, демонструючи ефективність у хворих на псоріаз середньотяжкого та тяжкого перебігу. Інгібітор JAK (тофацитиніб) продемонстрував позитивні терапевтичні результати за перорального застосування, хоча його ефективність була нижчою порівняно з такою біологічних агентів. Аналіз сучасних наукових даних та результатів власних попередніх досліджень вказує на необхідність подальшого розроблення нових таргетних препаратів, які мають високу терапевтичну ефективність за збереження безпечного профілю, що відкриває нові можливості для лікування хворих на псоріаз.

Висновки. Імунобіологічну терапію визнано ефективною в лікуванні пацієнтів із хронічними запальними дерматозами і, зокрема, псоріазом. Сучасні біологічні препарати, спрямовані на ключові ланки патогенезу цього дерматозу (цитокіни IL-17, IL-23, TNF-α, сигнальні шляхи JAK/STAT тощо), демонструють високу ефективність і мають сприятливий профіль безпеки. У статті проаналізовано механізми дії, клінічну ефективність та потенційні ризики застосування низки біологічних засобів у терапії хворих на псоріаз. Наголошено на важливості раціонального та персоналізованого підходу до вибору біологічної терапії, що враховує індивідуальні особливості пацієнта. Подальші поглиблені дослідження дії імунобіологічних препаратів різних класів у лікуванні хворих на псоріаз сприятимуть розробленню індивідуалізованого підходу та підвищенню ефективності терапії цього дерматозу.

Шкірні прояви коронавірусної хвороби-2019

О.В. Безродна, О.А. Голубовська, В.І. Степаненко, А.О. Голубовська — чт, 26 чер 2025 00:00:00 +0300

Коронавірусна хвороба-2019 є маловивченим системним імунним захворюванням. Серед багатьох його ускладнень та проявів шкірні ураження виникають, за даними різних авторів, у 4—20,4 % випадків. У 17 % пацієнтів, інфікованих SARS-CoV-2, шкірні прояви були першим клінічним проявом захворювання, в той час як у 21 % цей симптом був єдиною клінічною ознакою.

Мета роботи — проаналізувати дані літератури щодо шкірних проявів у пацієнтів із підтвердженим діагнозом COVID-19, а також навести результати власних спостережень.

Матеріали та методи. Проведено пошук релевантних джерел інформації, в яких описано шкірні прояви інфекції, спричиненої SARS-CoV-2, із використанням системного та аналітичного методів. Збір та аналіз наукових публікацій здійснено в наукометричних базах даних PubMed, Scopus, Web of Science. Окрім того, проаналізовано частоту виявлення шкірних проявів у госпіталізованих до інфекційного відділення Свято-Михайлівської лікарні пацієнтів із підтвердженим діагнозом COVID-19.

Результати та обговорення. Висипка різного характеру зазвичай виникає протягом перших 4 тиж після появи перших симптомів COVID-19. Найбільш поширеними є запальні прояви (63 %), ураження судинного походження (9 %), ураження, подібні до обмороження (5 %), та подібні до перніоподібних (2 %). Частота окремих видів висипки залежала від локалізації. Описано як поширені, так і рідкісні дерматологічні синдроми, пов’язані з перебігом коронавірусної хвороби-2019. Наведено результати власних спостережень за пацієнтами зі шкірними проявами COVID-19, які перебували у стаціонарі.

Висновки. Важливим є диференційований підхід до оцінки шкірних симптомів у пацієнтів із COVID-19, особливо з огляду на ймовірність їхнього можливого медикаментозного походження. Вираженість дерматологічних симптомів може зменшуватися завдяки корекції лікування, наприклад, у разі призначення глюкокортикостероїдів в іншій дозі. Беззаперечною є необхідність проведення подальших досліджень для поглиблення розуміння патогенетичних змін, що спричиняє збудник COVID-19, визначення взаємозв’язку різних типів шкірних проявів та прогнозованої тяжкості перебігу захворювання, що дасть змогу поліпшити тактику ведення пацієнтів.

Клініко-дерматоскопічні характеристики перебігу клімактеричної кератодермії

Г.І. Макуріна, О.К. Синах — чт, 26 чер 2025 00:00:00 +0300

Мета роботи — проаналізувати клінічний профіль пацієнток із клімактеричною кератодермією з урахуванням особливостей візуальних та дерматоскопічних проявів у контексті комплексного діагностичного алгоритму дерматозу.

Матеріали та методи. На базі Навчально-наукового медичного центру «Університетська клініка» та кафедри дерматовенерології та естетичної медицини Запорізького державного медико-фармацевтичного університету проведено клінічне та дерматоскопічне (FotoFinder BodyStudio ATBM, Німеччина) обстеження 62 пацієнток з виявами долонно-підошовної кератодермії. З огляду на відсутність специфічних об’єктивних шкал або індексів для оцінки перебігу цього дерматозу в роботі використано модифікований індекс тяжкості для долонно-підошовного псоріазу (mm-PASI). Суб’єктивний дискомфорт через ураження шкіри оцінено за допомогою візуальної аналогової шкали, де «0» відповідає відсутності будь-яких проявів, тоді як «10» свдічить про максимальний дискомфорт.

Результати та обговорення. Вік пацієнток коливався від 41 до 67 років (M ± m) і становив у середньому (53,1 ± 0,88) року. Тривалість менопаузи як основного чинника виникнення патологічного процесу на шкірі становила (4,9 ± 0,5) року, а середній віковий показник маніфесту цього стану — 48,1 ± 0,5 року із загальною варіабельністю початку клімактеричного періоду у віці від 40 до 57 років. m-PPPASI у пацієнток з ураженнями як долонь, так і підошов представлено медіаною 17,7 (16,8—18,6), що є характерним для тяжкого перебігу дерматозу з подальшим розподілом за особами серед вибірки: середній (n = 1; 20 %), тяжкий (n = 3; 60 %) та дуже тяжкий (n = 1; 20 %). Модифікований індекс тяжкості дерматозу за наявності асиметричних ізольованих змін лише підошовної поверхні стоп відповідав середньому ступеню з медіаною 6,6 (3,83—8,4). Найбільш виражена за чисельністю вибірка пацієнток із симетричними ураженнями стоп демонструвала медіану індексу тяжкості дерматозу на рівні 9 (6,6—10,95). Враховуючи загальний дискомфорт унаслідок ефлорисценцій, середній показник за візуальною аналоговою шкалою дорівнював 7,0 ± 0,25. Дерматоскопічно у частини пацієнток (n = 11; 17,7 %) виявлено патерни, що відповідали V рівню інтенсивності гіперкератотичних змін, тоді як помірні або помітні зміни кератотичного профілю були у 18 (29 %) та у 20 (32,3 %) жінок відповідно. На максимальному рівні гіперкератотичних виявів (n = 4; 6,5 %) були наявні суцільні неструктуровані нашарування, що закривали фізіологічні структури шкіри акральної ділянки, тоді як мінімальні гіперкератотичні зміни (n = 9; 14,5 %) проявлялися переривчастими білими лінями та неураженими борознами.

Висновки. Створення клінічного профілю пацієнток із клімактеричною кератодермією, що включає не лише оцінку візуальних проявів дерматозу, а й дерматоскопічних патернів, сприятиме формуванню логічного та персоніфікованого вибору тактики подальшого менеджменту.

Декальвуючий фолікуліт: особливості діагностики

Є.М. Міхньова, О.В. Гаврилюк, М.В. Пацеля, Ю.В. Щербакова — чт, 26 чер 2025 00:00:00 +0300

Мета роботи — проаналізувати джерела сучасної спеціальної літератури з питань діагностики декальвуючого фолікуліту (ДФ). Визначити клінічні та трихоскопічні вияви в пацієнтки з ДФ і вибрати оптимальну тактику лікування.
Представлено власне клінічне спостереження пацієнтки з ДФ, діагноз якого було встановлено на підставі клінічних і трихоскопічних виявів, після чого було призначено відповідне лікування.
Пацієнтка Д., 26 років, звернулась зі скаргами на випадіння волосся, незначний біль, свербіж та печіння в ділянці маківки, які виникли 3—4 міс тому. Випадіння волосся ні з чим не пов’язує.
Дані огляду: на волосистій частині голови в ділянці верхівки виявлено зону випадіння волосся, фолікулярний пустульоз, лусочки жовто-сірого кольору, геморагічні кірки навколо фолікулів, поодинокі пучки волосся від 5 волосин з одного збільшеного отвору, гіпертрофічні вогнища алопеції кольору слонової кістки, фолікулярний гіперкератоз. Ділянка мала неправильну форму, під час її пальпації пацієнтка відчувала незначний біль.
За результатами трихоскопії патологічної ділянки виявлено пучки з п’яти волосин з одного фолікулярного отвору, фолікулярні пустули, трубчасте лущення, скручені судини з подовженими петлями, молочні зони без фолікулярних отворів. Пацієнтці було призначено системний антибіотик, місцево — кортикостероїд та лікувальний шампунь.
Через 2 тиж від початку лікування випадіння волосся припинилось, свербіж і больові відчуття зникли. Ділянка випадіння не збільшилась, нових ділянок не виникло. Протягом наступних 4 тиж відзначено позитивну клінічну динаміку.

Висновки. ДФ є нейтрофільною первинною рубцевою алопецією, яка може призводити до невідворотних рубцевих змін на волосистій частині голови, але завдяки ранній діагностиці та своєчасному лікуванню вдається запобігти поширенню рубцевої атрофії.

Нові можливості лікування хворих з вульгарними акне

чт, 26 чер 2025 00:00:00 +0300

Мета роботи — вивчити вплив додаткового застосування спеціального комплексу в комплексній терапії хворих з вульгарними акне та оцінити якість їхнього життя.

Матеріали та методи. Під наглядом перебували 382 хворих віком від 18 до 30 років з вульгарними акне, яких було розділено на дві групи: 123 пацієнтам I контрольної групи протягом 3 міс проводили стандартну комплексну терапію, а наступних 3 міс вони не отримували лікування; 259 особам II дослідної (тестової) групи призначали стандартну комплексну терапію і додатково спеціальний комплекс «Альпента». Цих обстежених розділили на дві підгрупи: 98 пацієнтам II (3) групи на 3 міс призначали стандартну комплексну терапію і додатково комплекс «Альпента», а наступних 3 міс вони не отримували лікування, 161 хворий II (6) групи отримував стандартну комплексну терапію і додатково комплекс «Альпента» протягом 6 міс. Групу порівняння становили 100 осіб аналогічного віку без проявів дерматологічної патології. Під час дослідження оцінювали тяжкість вульгарних акне за шкалою Кука, визначали жирність, тургор, еластичність шкіри, вивчали функціонування перекисного окиснення ліпідів та антиоксидантної системи (ПОЛ—АОС), стан ендогенної інтоксикації, метаболіти азоту оксиду та активність синтази азоту оксиду, катехоламіндепонувальної (КАЕ) та інсуліндепонувальної функцій (ІДЕ), співвідношення КАЕ/ІДЕ, визначали концентрацію магнію, холестерину, β-ліпопротеїнів, тригліцеридів, індекс НОМА, проводили оцінку психологічного стану та якості життя.

Результати та обговорення. У хворих з вульгарними акне виявлено порушення системи ПОЛ—АОС, ендотеліальної дисфункції, енергетичного обміну клітини, підвищений рівень ендотоксикації, порушення ліпідного обміну та індексу НОМА. Комплексна терапія із застосуванням спеціального комплексу «Альпента» у хворих з вульгарними акне протягом 6 міс сприяла зменшенню кількості папул у 5,2 разу порівняно з результатами до лікування та у 2,2 разу порівняно з показниками у групі стандартної терапії. Застосування спеціального комплексу «Альпента» протягом 6 міс сприяло нормалізації у цих хворих показників системи ПОЛ—АОС, ендотеліальної дисфункції, зниженню рівня ендотоксикозу, поліпшенню показників ліпідного та вуглеводного обміну. Виявлено напруження КАЕ еритроцитів, що може бути проявом тривалої адаптації до патологічних чинників вульгарних акне та активації симпатоадреналової системи у хворих. Показники КАЕ та ІДЕ функцій еритроцитів у пацієнтів, які отримували спеціальний комплекс «Альпента» протягом 6 міс, наблизилися до таких в осіб контрольної групи. У хворих з вульгарними акне зазначено тенденцію до виникнення тривожності, депресії та стресу. У пацієнтів, які протягом 6 міс отримували спеціальний комплекс «Альпента», рівень тривожності, депресії та стресу був статистично достовірно нижчим, ніж у хворих групи стандартного лікування.
Отримані результати вказують на суттєве поліпшення якості життя пацієнтів з вульгарними акне завдяки проведенню комбінованої терапії із застосуванням спеціального комплексу «Альпента» протягом 6 міс.

Висновки. Виявлено активацію системи ПОЛ, зниження коефіцієнта антиокислювальний захист (АОЗ), розвиток ендотеліальної дисфункції й ендотоксикації, зниження рівня магнію, підвищення КАЕ на тлі зниження ІДЕ, порушення ліпідного та вуглеводного обміну, погіршення якості життя хворих з вульгарними акне. Застосування спеціального комплексу «Альпента» у комплексній терапії таких хворих сприяло регресуванню акне-висипань, нормалізації обмінних і біохімічних процесів, забезпечило зниження тривожності та поліпшення якості життя порівняно з показниками групи стандартної комплексної терапії.

Рідкісне поєднання гангренозної піодермії та справжньої (вульгарної) пузирчатки: клінічний випадок та діагностичні проблеми

чт, 26 чер 2025 00:00:00 +0300

Гангренозна піодермія (ГП) — це рідкісний неінфекційний нейтрофільний дерматоз, який зазвичай проявляється болючими виразками на шкірі та найчастіше вражає жінок середнього віку. Хоча точний патогенез залишається незрозумілим, захворювання здебільшого асоціюється із системними патологіями. Також є повідомлення про ідіопатичні випадки та варіанти, індуковані лікарськими засобами. ГП у поєднанні з автоімунними бульозними захворюваннями, такими як справжня пузирчатка, є надзвичайно рідкісним явищем і раніше не фіксувалося.
Представлено унікальний випадок розвитку ГП у пацієнтки зі справжньою пузирчаткою з метою підвищення обізнаності клініцистів про цю рідкісну комбінацію та її діагностичну та лікувальну складність за обмежених терапевтичних можливостей.
До клінічного дослідження ефективності інгібітора неонатального Fc-рецептора (FcRn) за цього дерматозу на тлі базової терапії преднізолоном у добовій дозі 0,5 мг/кг включено 50-річну жінку із рецидивом справжньої пузирчатки. Під час лікування під молочними залозами в неї виникли нові ураження шкіри, які швидко прогресували і трансформувалися у великі болючі виразки з гнійними виділеннями. Попри проведення системної імуносупресивної терапії, ураження не гоїлися. Це викликало підозру щодо наявності ГП. За результатами диференційної діагностики виключено інфекційні ураження та системні супутні захворювання, зокрема онкопатологію. Через відсутність своєчасних гістологічних результатів біоптатів із зони ураження діагноз ГП було встановлено клінічно. Оскільки стандартну системну імуносупресивну терапію неможливо було змінити відповідно до протоколу участі в дослідженні, ми обмежили наше лікування застосуванням топічних антисептиків та кремом зі сріблом. Через 4 тиж спостерігали значне клінічне поліпшення, а загоєння виразок відбувалося протягом 4 міс. Трирічне спостереження за пацієнткою після цього випадку та завершення дослідження підтвердило стійку ремісію як ГП, так і справжньої пузирчатки.
Висновки. ГП може розвинутися на тлі звичайної пузирчатки внаслідок патергії — явища, коли незначна травма, зокрема спровокована акантолізом, спричиняє надмірні імунні реакції в шкірі, особливо в ділянках, схильних до тертя та вологи. Діагностика в таких випадках значно ускладнена, особливо за атипової локалізації уражень. Клінічне мислення, візуальна оцінка та історія хвороби залишаються ключовими для вчасного виявлення патології. Наведений випадок є першим задокументованим в українській практиці прикладом асоціації ГП та справжньої пузирчатки.