Український журнал дерматології, венерології, косметології

Особистості в історії вітчизняної дерматовенерології

V.N. Lin, A.M. Kiriutsov — Thu, 10 Dec 2020 00:00:00 +0000

За лаштунками 29-го Конгресу EADV «Нові кордони в дерматології»

Prepared by K.V. Kolyadenko, O.Y. Fedorenko — Thu, 10 Dec 2020 00:00:00 +0000

Важливість дермокосметики в лікуванні акне

C. Diehl — Thu, 10 Dec 2020 00:00:00 +0000

Акне є основним дерматологічним захворюванням за кількістю пацієнтів з цим ураженням шкіри. На акне страждають не лише підлітки. Захворювання діагностують також у все більшої кількості жінок більш старшого віку. Акне — це багатофакторне захворювання, в розвитку якого виділяють чотири основних патогенетичних механізми: підвищення і зміна продукції шкірного сала; запалення; порушення процесу кератинізації, що призводять до аномального ороговіння; колонізація C. acnes у фолікулах. Досі терапія акне ґрунтується в основному на застосуванні фармакологічних засобів, які часто мають побічні ефекти, внаслідок чого пацієнти не дотримуються режиму лікування. Проте низка дермокосметичних засобів містить активні інгредієнти, більшість із яких є рослинними, здатними впливати на всі чотири патогенетичних механізми та отримувати задовільні результати лікування. Най-більш актуальними себорегулювальними речовинами є бутиловий авокадат, а також епігаллокатехін-3-галлат. Як протимікробні засоби найчастіше використовують олію чайного дерева, декандіол і екстракт Quassia amara. Серед протизапальних речовин можна згадати екстракти Salix alba і Gingko biloba, а також цинк, пантенол і супероксиддисмутазу. З групи антикератолітичних агентів зазвичай використовують альфа-гідроксикислоти, а також саліцилову і бета-гідроксикислоту. Нікотинамід є переважним інгредієнтом завдяки його множинній позитивній дії на патогенез акне. Ранній початок лікування має вирішальне значення, оскільки дає змогу зменшити вираженість симптомів і тяжкість акне, а також уникнути таких серйозних наслідків, як тривала еритема або рубці від вугрів. Раннє лікування має ґрунтуватись на цілісному підході до вугрового висипу і не завжди включати проведення фармакологічної терапії. При легкій формі акне або як підтримувальне лікування можна застосовувати дермокосметичні засоби. За такого цілісного підходу акцент має бути зроблено на очищенні і зволоженні шкіри, а також на захисті від сонця.

Синдром свербежу в практиці алерголога: від механізмів виникнення до можливостей лікування

A.E. Bohomolov — Thu, 10 Dec 2020 00:00:00 +0000

Мета роботи — вдосконалити методи диференційної діагностики та ведення пацієнтів із синдромом свербежу.

Матеріали та методи. Представлено огляд літератури і проаналізовано діагностичні підходи та принципи ведення пацієнтів із синдромом свербежу.

Результати та обговорення. Дотепер точний патогенез свербежу залишається невідомим. Раніше вважалося, що свербіж в основному викликаний виділенням гістаміну. Однак останні дослідження показують, що деякі медіатори, такі як 5-гідрокситриптамін (5-НТ), протеази, опіоїдний пептид та інші пептиди відіграють вирішальну роль у механізмі свербежу.
Більшість шкірних захворювань, пов’язаних зі сверблячкою, — це контактний дерматит, атопічний дерматит, кропив’янка, нейродерміт, екзема та шкірний свербіж. Крім того, свербіж може виникати через системні порушення — запальні захворювання, метаболічні захворювання, інфекції, неврологічні розлади, ендокринні захворювання, психічні розлади та рак. В алгоритмі діагностики рекомендованим є поділ свербежу на локалізований та генералізований.
У лікуванні можна використовувати нефармакологічні засоби, топічну та системну терапію. Антигістамінні препарати є популярним варіантом лікування хронічного свербіння, оскільки вони схвалені для лікування і є доступними. Одним із найбільш досліджених є біластин, що володіє відмінним профілем безпеки та не взаємодіє з іншими лікарськими засобами.

Висновки. Свербіж є достатньо поширеним мультидисциплінарним симптомом у практиці алерголога, який супроводжує низку захворювань (у першу чергу атопічний та контактний дерматити, кропив’янка) та потребує ретельної диференційної діагностики та підбору терапії для максимально ефективного ведення пацієнтів. У випадку тривалого призначення медикаментозних засобів необхідно враховувати профілі безпеки препаратів, ретельно оцінюючи співвідношення ризик/користь для пацієнта.

Випадок вульгарного сикозу волосистої частини голови у дитини

V.Ye. Tkach, M.S. Voloshynovych, R.V. Kutsyk, H.M. Protsak, G.Ye. Girnyk — Thu, 10 Dec 2020 00:00:00 +0000

Гнійничкові хвороби шкіри (піодерміти) є однією з найбільш частих патологій людини. За частотою піодерміти конкурують за перше місце з дерматомікозами. Їх виявляють у дорослих і дітей, жінок і чоловіків, вони мають гострий і хронічний перебіг, можуть виникати первинно або бути ускладненням інших хвороб шкіри. Висока захворюваність на піодерміти зумовлена значним поширенням піококів у навколишньому середовищі, на шкірі і слизових оболонках людини, забрудненням і мікротравматизацією шкіри, зниженням загальної і місцевої антибактеріальної опірності організму. Вони мають багато клінічних форм, що зумовлено збудником (стафілодерміти, стрептодерміти, синьогнійна паличка тощо), локалізацією, ураженням придатків шкіри і т. ін.
Серед хронічних піодермітів чільне місце посідає вульгарний сикоз, на який хворіють переважно чоловіки статевозрілого віку, рідко — жінки і надзвичайно рідко — діти. Первинними морфологічними елементами є пустули — остіофолікуліти, що локалізуються у чоловіків переважно на бороді і вусах, у жінок — на лобку, у дітей уражаються волосиста частина голови (Sycosis vulgaris capilliti infantum), вії та волосся носових ходів. Вульгарний сикоз у дітей — хронічна хвороба, яка триває місяцями, роками і тяжко піддається лікуванню. Рецидиви частіше виникають після подразнення мийними засобами, застосування вологовисихаючих пов’язок, компресів, подразливих розчинів, унаслідок травматизації шкіри гребінцем, головним убором. Нерідко причину виникнення рецидивів вульгарного сикозу неможливо встановити.
За понад півстолітню дерматологічну практику ми спостерігали два випадки вульгарного сикозу. У цій публікації наведено один з них. Описано клініку, діагностику, комплексне лікування та методи профілактики рецидивів.

Роль показників спектра ліпопротеїнів у патогенезі псоріазу

A.M.G. Alkammaz, R.L. Stepanenko — Thu, 10 Dec 2020 00:00:00 +0000

Мета роботи — проаналізувати особливості показників спектра ліпідів у хворих на псоріаз та виявити зв’язок між порушеннями ліпідного обміну та імунною ланкою патогенезу дерматозу.

Матеріали та методи. У дослідженні брали участь 137 хворих на псоріаз з обмеженою та дисемінованою формами ураження на стадії прогресування або зі стаціонарною стадією шкірного псоріатичного процесу. Вік обстежених — від 19 до 68 років. Чоловіків було 71, жінок — 66. Тривалість перебігу псоріазу у пацієнтів коливалась від 2 до 46 років. У дослідження залучали хворих на псоріаз з індексом PASI від 19 до 50 балів.
У всіх хворих визначали біохімічні показники ліпідного спектра крові: загальний холестерин (загальний ХС), тригліцериди, холестерин ліпопротеїнів високої щільності (ХС ЛПВЩ), холестерин ліпопротеїнів низької щільності (ХС ЛПНЩ). Статистичну обробку даних проводили за допомогою пакета статистичних програм Statistica For Windows.
Результати та обговорення. Встановлено, що метаболічні порушення є значущими патогенетичними чинниками псоріатичного процесу та тісно пов’язані з імунологічними ланками патогенезу захворювання.

Висновки. При хронічному псоріатичному процесі рівень фактора некрозу пухлини альфа (TNF-α) може впливати на ліпідний профіль, такий як ЛПНЩ, через зниження концентрації аполіпопротеїнів. Більше того, TNF-α знижує якість ліпопротеїнів, що виявляється гіпертригліцеридемією, низьким рівнем ЛПВЩ і підвищеною фракцією ЛПНЩ, що мають велике значення для оцінки атерогенезу.
Окиснені ЛПНЩ не тільки посилюють запалення, а й призводять до накопичення ХС в лізосомах, що в підсумку спричиняє загибель клітин. ЛПВЩ виконують функцію зворотного транспорту ХС, виявляють антиоксидантну здатність і протизапальні властивості шляхом регулювання дендритних клітин, зниження активації Т-клітин та вироблення цитокінів. Однак ці властивості зменшуються під час хронічного запалення, такого як псоріаз. Отже, виявлення взаємозв’язку гіперліпідемії та імунних ланок псоріатичного процесу має важливе значення для нових терапевтичних перспектив у лікуванні псоріазу.

Стан цитокінового статусу у хворих на псоріаз

A.B. Rakhmatov, Kh.R. Khalidova, N.A. Rasulova — Thu, 10 Dec 2020 00:00:00 +0000

Мета роботи — вивчити цитокіновий статус у хворих на псоріаз у процесі лікування препаратом азоксимеру броміду.

Матеріали та методи. З метою вивчення особливостей клінічного перебігу та імунного статусу хворих на псоріаз, а також для оцінки ефективності запропонованих методів лікування порівняно з традиційними схемами терапії проведено відкрите рандомізоване проспективне дослідження. У ньому взяли участь 42 чоловіки і 25 жінок з найчастіше діагностованими формами захворювання: вульгарною — у 29 (43,3 %), ексудативною — у 12 (17,9 %), артропатичною — у 17 (25,4 %), еритродермічною — у 9 (13,4 %). Сформовано групи, рандомізовані за віком і формою псоріазу: I групу склали 36 пацієнтів (стандартне лікування); II — 31 (комбінація стандартного лікування з препаратом азоксимеру броміду); III (контрольну) — 22 здорових донори.

Результати та обговорення. Початковий вміст інтерлейкіну (ІЛ)-2 в сироватці крові хворих був різнорідним, вираженість порушень залежала від клінічної форми дерматозу. Практично при всіх формах псоріазу виявлено достовірне зниження вмісту ІЛ-2 порівняно з показником у пацієнтів контрольної групи (р < 0,05). Після лікування відмічено достовірне підвищення вмісту ІЛ-2 тільки у хворих з вульгарною і ексудативною формами псоріазу, в той час як при артропатичній і еритродермічній формах вміст ІЛ-2 залишився вірогідно зниженим порівняно з показником у пацієнтів контрольної групи, хоча виявлено його деяке підвищення при окремих формах псоріазу. Застосування в комплексній терапії препарату азоксимеру броміду сприяло достовірному зниженню рівня фактора некрозу пухлини альфа практично при всіх формах псоріазу.

Висновки. У хворих на псоріаз виявляють значні відхилення цитокінового статусу, які зумовлюють порушення функції імунної системи, тобто виникнення ускладнень і хронізації псоріатичного процесу. Цитокіни продукуються багатьма клітинами вродженого і набутого імунітету і їхнє значення безпосередньо впливає на вибір методу таргетної терапії при особливо тяжких формах псоріазу. Проведення стандартної терапії псоріазу в комбінації з імуномодулюючим препаратом азоксимеру броміду сприяє нормалізації вивчених про- і протизапальних цитокінів, що виявляється в позитивній динаміці не тільки шкірного, а й суглобного синдрому. Завдяки застосуванню азоксимеру броміду відзначено активацію як Th 1-го, так і Th 2-го шляху регуляції імунної системи, що свідчить про адекватну взаємодію клітинної і гуморальної ланок імунної системи.

Короткий нарис історії світових епідемій-пандемій. Частина I

K.V. Kolyadenko, О.E. Fedorenko — Thu, 10 Dec 2020 00:00:00 +0000

Пандемії в історії людства призводили до втрати мільйонів людей і суттєвого занепаду економічного і соціального життя. Наприкінці осені 2019 р. людство в черговий раз «неочікувано» стикнулось з виявами масового інфекційного ураження. Та тривожні повідомлення медиків не були «почуті» суспільством. На жаль, вже незабаром передбачуване ними стало гіркою реальністю нашого сьогодення.
У статті простежено та частково проаналізовано наслідки епідемій-пандемій, що виникли в античних Афінах під час Пелопоннеської війни, чуми Антоніна, чуми Юстиніана та «чорної смерті» в ХIV ст. Аби впоратись з пандемією, міста та правителі розшукували і переманювати лікарів, сплачуючи за їхні послуги наперед за пів року, а то й за рік. Тоді ж і виник вислів «наявність лікаря в місті — благословіння Господнє!» З’явились і попередники сучасних лікарів-інфекціоністів — «чумні лікарі» Вони вперше почали використовувати карантин як протиепідемічний захист. Про його високу ефективність свідчить той факт, що і через 600 років ВООЗ визнає карантин чи не єдино можливим дієвим способом боротьби з пандемією коронавірусної хвороби.
Догматична медицина, яка зазнала цілковитої поразки у боротьбі з чумою, почала вимушено змінюватися на користь висновків лікарів з практичними знаннями, які не тільки намагалися запобігти хворобі, але й вилікувати її, а хірургія отримала суттєвий імпульс для свого подальшого розвитку.
Трохи оговтавшись від пандемій чуми, наприкінці ХV ст. в Іспанії та Італії несподівано спалахнула епідемія «нової» інфекції. В рекордно короткий термін вона зохопила мешканців усіх інших країн Європи та Азії незалежно від свого віку, статі та соціального положення. За наслідки їй спочатку дали назву «статева чума», а пізніше — більш знайому нам — «сифіліс». Ця епідемія-пандемія з певними періодами свого затухання та пожвавлення продовжується і понині, вражаючи щорічно сотні тисяч людей по всьому світу.
На початку ХVII ст. епідемії були не тільки в Європі, а й в колоніях Іспанської корони. З дивною закономірністю виникали саме в 20-ті роки майже кожного століття. Так саме в цей рік спалахнула пандемія небезпечної інфекційної хвороби — віспи.
Тобто від часів античності до початку ХVIII ст. суспільство з великими людськими і економічними втратами перенесло кілька епідемій-пандемій, що не тільки суттєво загальмували його прогрес, але й дозволили людській спільноті багато в чому по-іншому визначити подальший вектор свого існування та розвитку.

Про що потрібно знати при лікуванні вугрової хвороби?

А.А. Sukhanova — Thu, 10 Dec 2020 00:00:00 +0000

У клінічній практиці для лікування акне використовують чимало препаратів, які можуть справляти як позитивну, так і негативну дію. Частоту негативних реакцій можна знизити за рахунок раціонального і контрольованого застосування лікарських засобів, яке неможливо без відповідної підготовки медичного персоналу і достатнього забезпечення їх інформаційними матеріалами. На сьогодні безпеці лікарських засобів приділяють велику увагу в багатьох країнах світу, де розробляють і успішно застосовують на практиці різні методи моніторування вроджених аномалій та інших побічних реакцій у плода і новонародженого. В призначеннях пацієнтам з акне і рецидивним акне системний ізотретиноїн посідає одну з лідируючих позицій. Лікарські препарати, які давно застосовують у медичній практиці («Роаккутан»), досить добре вивчені і їхні ефекти є прогнозованими. Щодо ретиноїдів існує багато міфів. Відомо, що жоден засіб не є стовідсотково безпечним, тому його слід призначати тільки тоді, коли передбачувана користь перевищує ризики його застосування. Під час проведення терапії «Роаккутаном» обов’язково необхідно призначати комбінований оральний контрацептив «Белара» (за відсутності протипоказань, зазначених в інструкції). Це є обґрунтованим і обов’язковим згідно з останніми рекомендаціями Європейського агентства лікарських засобів (EMA, 2018). Комбінований оральний контрацептив обов’язково потрібно призначати за 5 тиж до початку терапії системним ізотретиноїном і продовжувати протягом 5 тиж після закінчення терапії ретиноїдами, якщо немає потреби в підтримувальному лікуванні.