Український журнал дерматології, венерології, косметології

Топічні ретиноїди: роль і місце в терапії акне

Л.А. Болотна — Fri, 29 Mar 2024 00:00:00 +0200

Ретиноїдами називають похідні вітаміну А, що надають плейотропний (множинний) ефект на диференціювання, проліферацію та апоптоз клітин. Більше ніж пів століття топічні ретиноїди окремо або в поєднанні з іншими засобами використовують для місцевого лікування пацієнтів з акне. Біологічні ефекти ретиноїдів опосередковані та регулюються цитозольними зв’язувальними білками і ядерними рецепторами ретиноєвої кислоти та ретиноїдного X-рецептора. При цьому змінюється експресія клітинних білків, що впливає на численні шляхи, залучені до патогенезу акне — хронічного запального захворювання сально-волосяного фолікула. Ретиноїди еволюціонували від препаратів першого покоління, таких як третиноїн та ізотретиноїн, через хімічні модифікації, що сприяло створенню засобів другого покоління (етретинат і ацитретин для лікування хворих на псоріаз), третього покоління (адапален і тазаротен) і нещодавно — четвертого покоління (трифаротен).
Топічні ретиноїди посідають центральне місце у лікуванні пацієнтів з акне, є препаратами першої лінії за наявності переважно комедональних акне, а в комбінації з антимікробними агентами — здебільшого папулопустульозних акне легкого і помірного ступеня тяжкості. Визначено переваги гелю адапален 0,1 % та його комбінації з антимікробним агентом (кліндаміцин 1 %) у місцевому лікуванні, висвітлено значення сучасних технологій доставки активних речовин у ретиноїдах. Адапален та фіксовані комбінації засобів для лікування пацієнтів з акне відіграють головну роль не тільки в ініціальному (індукційному), а й в підтримувальному лікуванні завдяки їхньому швидкому початку і тривалості дії, а також сприятливому профілю безпеки/переносності.
Відзначено ефективність і гарну переносність препаратів «Дерива» (адапален 0,1 %), «Дерива С» (адапален 0,1 % і кліндаміцину фосфат 1 %), «Дерива С МS» (адапален мікронізований 0,1 % у мікросферах і кліндаміцину фосфат 1 %) у формі гелю, доступних нині для лікування пацієнтів з акне. Швидка дія і краща переносність гелю «Дерива С MS» поліпшують прихильність пацієнтів до терапії.

Оніхомікоз: сучасні стратегії терапії (досягнення, проблеми, перспективи)

Н.Ю. Резніченко, М.П. Красько, Ю.Г. Резніченко — Fri, 29 Mar 2024 00:00:00 +0200

Мета роботи — вивчити ефективність та безпеку застосування препарату «Натубіотин» у лікуванні хворих на оніхомікоз.

Матеріали та методи. До дослідження було включено 198 осіб, з них у 136 діагностовано оніхомікоз. Залежно від методу лікування хворих на оніхомікоз розділили на дві групи: основну, що складалася з групи порівняння (71 пацієнт), в якій проводили стандартну терапію, і дослідну (65 осіб), в якій додатково до стандартної терапії отримували «Натубіотин» у дозі 5 мг один раз на добу протягом 6 міс. До контрольної групи включено 62 особи без ознак оніхомікозу. Для оцінки ступеня тяжкості оніхомікозу використовували індекс Onychomycosis Severity Index (OSI), який включав площу ураження, локалізацію патологічного процесу відносно матриксу, наявність дерматофітоми або піднігтьового гіперкератозу. Для оцінки ефективності лікування оніхомікозу послуговувались бальною оцінкою тяжкості захворювання за Я.Ф. Кутасевич і Т.В. Зіміною. З метою оцінки якості життя застосовували Дерматологічний індекс якості життя (українська версія — Dermatology Life Quality Іndex, DLQI). Стан мікроциркуляції шкіри вивчали за допомогою біомікроскопії кровоносних судин нігтьового ложа ураженого пальця. Визначали ріст та масу тіла пацієнтів, індекс маси тіла, рівень артеріального тиску. Досліджували концентрації холестерину, холестерину ліпопротеїнів високої щільності, тригліцеридів і глюкози.

Результати та обговорення. Додаткове включення «Натубіотину» до схеми лікування хворих на оніхомікоз протягом 6 міс дало змогу отримати статистично достовірно кращі результати за бальною оцінкою форми ураження нігтьових пластинок, кількістю уражених нігтів, площею ураженого нігтя, середніми значеннями OSI порівняно з показниками за проведення стандартної терапії. Застосування «Натубіотину» в комплексній терапії хворих на оніхомікоз достовірно позитивно вплинуло на якість їхнього життя: у 68,3 % пацієнтів дослідної групи DLQI був менше 5 балів, тоді як у групі порівняння такі його значення мали лише 48,6 % хворих. Через 6 міс від початку лікування у пацієнтів дослідної групи на відміну від осіб групи стандартної терапії була статистично достовірно нижча концентрація холестерину, тригліцеридів і глюкози та вищим вміст холестерину ліпопротеїнів високої щільності, що свідчить про позитивний вплив «Натубіотину» на ліпідний обмін та рівень глюкози. Протягом 6-місячного курсу лікування у пацієнтів дослідної групи кількість функціонуючих капілярів на 1 мм³ збільшилась на 46 %, частота порушень мікроциркуляції знизилась на 28 %, судинних порушень — на 19 %, внутрішньосудинних змін — на 35 %.

Висновки. Для оцінки ефективності лікування оніхомікозу доцільно використовувати бальну оцінку тяжкості захворювання за Я.Ф. Кутасевич і Т.В. Зіміною та OSI. Застосування «Натубіотину» протягом 6 міс у хворих на оніхомікоз показало суттєве поліпшення клінічної картини, зокрема суттєве — щодо ураження нігтьових пластинок, кількості уражених нігтів, площі ураженого нігтя, наявності супутнього мікозу шкіри та піднігтьових змін. Завдяки застосуванню «Натубіотину» суттєво покращилася якість життя пацієнтів. Через 6 міс у більшості пацієнтів дослідної групи DLQI був менше 5 балів, що вказує на незначний вплив захворювання на якість їхнього життя після проведеної терапії з включенням «Натубіотину». Включення «Натубіотину» до курсу терапії протягом 6 міс сприяло достовірному зниженню частоти порушень мікроциркуляції нігтьового ложа, збільшенню кількості функціонуючих капілярів на 1 мм³, зменшенню відсотка наявних порушень мікроциркуляції, судинних порушень, внутрішньосудинних змін. Результати дослідження дають підстави рекомендувати застосування в практичній роботі «Натубіотину» для лікування хворих на оніхомікоз.

Варикозна екзема: патогенетичні та клініко-патологічні аспекти. Нові парадигми лікування з використанням сучасних венотонізуючих засобів

Т.О. Литинська, С.М. Раздайбєдін, В.В. Копач — Fri, 29 Mar 2024 00:00:00 +0200

Мета роботи — проаналізувати сучасні погляди на патогенез, особливості клінічного перебігу, діагностики і методи терапії хворих на варикозну екзему (ВЕ) та визначити перспективні напрями подальших досліджень, які сприятимуть підвищенню ефективності лікування цього дерматозу.

Матеріали та методи. На підставі аналізу даних сучасної спеціальної літератури та згідно з результатами власних попередньо проведених досліджень визначено доцільність подальшого поглибленого вивчення особливостей клінічного перебігу ВЕ та розробки терапії з включенням венотонізуючих засобів до комплексного лікування дерматозу.

Результати та обговорення. ВЕ має хронічний рецидивний характер, виникає на тлі хронічної венозної недостатності, локалізується переважно в ділянці нижніх кінцівок та вражає до 20 % пацієнтів віком старше 70 років.
Призначення хворим на ВЕ венотонізуючих засобів, які покращують венозну мікроциркуляцію та лімфатичний дренаж, а також уповільнюють процеси ендотеліальної дисфункції, завдяки чому сприяють підвищенню ефективності лікування та зменшенню ймовірності виникнення рецидивів, є патогенетично обґрунтованим.
Препаратом вибору для включення в комплексну терапію хворих на ВЕ є сучасний венотонізуючий засіб комбінованої дії «Флего»^®, до складу якого входить ультрамікронізована фракція біофлавоноїдів.

Висновки. Подальші дослідження механізмів розвитку та прогресування ВЕ розширять уявлення про патогенез та сприятимуть оптимізації терапії цього дерматозу.
Призначення венотонізуючих засобів є патогенетично обґрунтованим підходом до лікування хворих на ВЕ.
Ефективність та безпека венотонізуючого засобу комбінованої дії «Флего»^® дає змогу рекомендувати його до включення у схеми комплексного лікування хворих на ВЕ.

Інсулінорезистентність та хронічні запальні дерматози

Л.А. Болотна, О.І. Саріан, Я.О. Ємченко — Fri, 29 Mar 2024 00:00:00 +0200

Останнім часом усе більшу увагу науковців привертає вплив інсулінорезистентності (ІР) на підвищення ризику хвороб шкіри. Причини коморбідних станів остаточно не з’ясовані. Визначення ролі ІР у механізмі розвитку дерматозів може позначитися на діагностиці та ефективності лікування.

Мета роботи — проаналізувати літературні джерела, які висвітлюють дослідження взаємозв’язку ІР та деяких хвороб шкіри та її придатків, а також з’ясувати можливі механізми взаємодії.

Матеріали та методи. Пошук літератури здійснено за ключовими словами (ІР, псоріаз, акне, пізні акне, андрогенетична алопеція, патогенез), розглянуто джерела з баз даних Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського, PubMed, Web of Science та Scopus. Перевагу надано джерелам, опублікованим за останніх 5 років.

Результати та обговорення. В огляді літератури на основі оновлених даних доведено конкретний і можливий зв’язок між розвитком псоріазу, вульгарними акне, пізніми акне, андрогенетичною алопецією та ІР. ІР розглядають як порушену біологічну відповідь периферичних тканин організму (м’язової, жирової та печінкової) на вплив ендогенного або екзогенного інсуліну. Аналіз літератури довів, що пацієнти з хронічними дерматозами мають високий ризик розвитку ІР. Існують численні молекулярні фактори, відповідальні за тісний зв’язок ІР з метаболічним синдромом, при цьому адипокіни відіграють ключову роль у виникненні обох станів.

Висновки. ІР розглядають як важливий незалежний чинник розвитку багатьох запальних захворювань шкіри, що діють як самостійно, так і через пов’язані з нею метаболічні порушення. Встановлено, що надмірна маса тіла й ожиріння значною мірою пов’язані з ІР та несприятливим перебігом дерматозів, тому у хворих доцільно визначати HOMA-IR. Тяжкість хронічних запальних дерматозів (псоріаз, акне дорослих та андрогенетична алопеція) вважають незалежним предиктором ІР.

Порокератоз у різних вікових групах: від клінічних проявів до особливостей менеджменту пацієнтів (клінічні випадки)

Г.І. Макуріна, Л.О. Чернеда, А.В. Калмикова — Fri, 29 Mar 2024 00:00:00 +0200

Мета роботи – проаналізувати клінічні прояви порокератозу в пацієнтів різного віку з акцентом на діагностичних можливостях; визначити потенційний ризик злоякісної трансформації дерматозу; вибрати оптимальну терапевтичну тактику.

Матеріали та методи. Описано власні спостереження клінічних проявів порокератозу в представників дорослої та дитячої популяції. Діагноз на підставі оцінки візуальних проявів дерматозу верифіковано на кафедрі дерматовенерології та косметології з курсом дерматовенерології і естетичної медицини Запорізького державного медико-фармацевтичного університету. Додатково проведено дерматоскопію в Навчально-науковому центрі «Університетська клініка». Патоморфологічну діагностику визнано заключним аргументом у діагностиці та виборі подальшої лікувальної тактики.

Результати та обговорення. Перший клінічний випадок у пацієнтки 1961 р. н. представлено патологічним процесом у вигляді папульозних бляшкових елементів, розташованих уздовж ліній Блашко на лівому стегні та верхній третині гомілки. Клінічно підозрілими було визнано поодинокі «острівці» шкіри із більш вираженим запаленням, інфільтрацією, формуванням вузлів, появою серозно-геморагічного ексудату з явищами локального виразкування. Для другого клінічного випадку в пацієнта 2014 р. н. характерною виявилась наявність на шкірі лівої нижньої кінцівки бляшок із чіткими межами та гіперкератотичними змінами. Дерматоскопічно-патоморфологічна діагностика в обох випадках забезпечила не тільки верифікацію діагнозу, але й спростувала підозру щодо можливої злоякісної трансформації у вогнищах ураження. Призначення системних ретиноїдів у першому випадку та їхньої топічної форми – у другому ґрунтується на принципах персоніфікованого підходу з оцінкою вікових особливостей та соматичного фону пацієнтів.

Висновки. У вивченні рідкісних дерматологічних нозологій клініко-дерматоскопічно-морфологічна кореляція відіграє найбільш важливу роль у своєчасній та правильній діагностиці дерматозу. Під час клінічного огляду пацієнтів різного віку із порокератозом лікар повинен виявляти настороженість щодо вірогідної злоякісної трансформації первинного вогнища, розцінюючи будь-які динамічні зміни як потенційно підозрілі. Розробляючи індивідуальний терапевтичний алгоритм, важливо враховувати не лише ланки патогенетичних механізмів формування порокератозу, але й вікові, соціальні та фонові коморбідні стани.

Виявлення позитивного тесту на Trichomonas vaginalis в ексудаті з ротоглотки хворої на фарингіт методом ампліфікації нуклеїнових кислот: випадок з практики

О.П. Шевченко, П.В. Бардов, О.Ю. Мацас, О.І. Мулькіна, О.В. Воробйова — Fri, 29 Mar 2024 00:00:00 +0200

Трихомоніаз є найбільш поширеним інфекційно-запальним захворюванням, що переважно передається статевим шляхом. Трихомонади — група джгутикових найпростіших. Людину заражають чотири види: Trichomonas vaginalis, Trichomonas tenax, Dientamoeba fragilis та Pentatrichomonas hominis. Серед них тільки Trichomonas vaginalis вважають патогенною, тоді як питання щодо патогенності інших видів є дискутабельним.
За даними ВООЗ, у світі щорічно реєструють понад 180 млн випадків урогенітального трихомоніазу. Його епідеміологію дотепер вивчено недостатньо, проте поширеність інфекції, на відміну від гонореї й урогенітального хламідіозу, збільшується у старших вікових групах. У жінок із запальними захворюваннями органів малого таза трихомонади виявляють в 5,6—20,6 % випадків, у вагітних — у 0,98—32 %, у пацієнток із безплідністю — в 19,5 %, у чоловіків із запальними захворюваннями геніталій — в 0,2—8,5 %.
Єдиним достовірним доказом трихомонадної етіології ураження є лабораторне виявлення збудника у біологічних матеріалах.
Описано клінічний випадок обстеження хворої К., 29 років, із симптомами фарингіту, в якої за допомогою методу полімеразної ланцюгової реакції були виявлені урогенітальні трихомонади у глотковому і тонзилярному ексудаті.
Під час ретельного збору анамнезу хвора повідомила про незахищений оральний секс із партнером, у якого був діагностований урогенітальний трихомоніаз. Враховуючи це, хворій було запропоновано обстеження ексудату з ротоглотки на інфекції, що передаються статевим шляхом. Глотковий та тонзилярний ексудат, отриманий за допомогою негінекологічного тесту ThinPrep Non Gyn, дав позитивний результат на Trichomonas vaginalis за допомогою методу ампліфікації нуклеїнових кислот (МАНК). Результати тестування на ВІЛ, сифіліс, туберкульоз, хламідіоз та гонорею були негативними, як і культурального методу на умовно-патогенні мікроорганізми. Мазок з ротоглотки за допомогою МАНК дав позитивний результат на Trichomonas vaginalis.

Висновки. Ретельний збір анамнезу сексуального життя та дослідження мазків з ротоглотки за допомогою МАНК дали змогу виявити Trichomonas vaginalis у ротовій порожнині. Пацієнтка та її статевий партнер були успішно проліковані. Цей випадок свідчить, що Trichomonas vaginalis може передаватися орально після незахищеного орального сексу з партнером з діагностованим урогенітальним трихомоніазом.
Враховуючи, що представлений клінічний випадок та результати проведених діагностичних тестувань не узгоджуються з чинними рекомендаціями Центру з контролю та профілактики захворювань, доцільними є подальші клініко-лабораторні дослідження з метою визначення можливості оральної передачі Тrichomonas vaginalis під час незахищеного орального сексу, а також встановлення вірогідної участі цих патогенних одноклітинних паразитів у розвитку/підтримці запальних процесів слизових оболонок ротоглотки.

Гранулематозний хейліт Мішера: випадок з практики

Fri, 29 Mar 2024 00:00:00 +0200

Гранулематозний хейліт Мішера (ГХ) — рідкісний ідіопатичний хронічний стійкий безболісний набряк губ із гранулематозним інфільтратом. Розвиток ГХ часто пов’язують з орофаціальним гранулематозом та синдромом Мелькерссона—Розенталя. Іноді ГХ відносять до саркоїдозу Беньє—Бека—Шаумана без системних уражень. При цьому існує ймовірність, що він є окремим захворюванням. Серед вторинних причин захворювання можна відзначити реакцію у відповідь на інфікування мікобактеріями туберкульозу, а також на введення тканинних філерів.
Наведено клінічний випадок ГХ Мішера, ймовірною причиною якого були інфекційні агенти: тривалий нелікований карієс багатьох зубів та COVID-19.
Пацієнтка К., 46 років, звернулась зі скаргами на набряк і збільшення нижньої губи, відчуття оніміння і дискомфорт. Захворіла тиждень тому. Набряк сформувався поступово, протягом 6—7 днів, без порушення загального стану та за нормальної температури тіла. Губи припухлі, дещо гіперемійовані, їхній розмір збільшений, нижня — вивернута назовні. При пальпації — губи м’яко-еластичної консистенції, не болючі. Больова, тактильна та температурна чутливість збережена. За даними дермоскопії на всій оглянутій поверхні спостерігали біло-сірі безструктурні ділянки, що формували сітчастий патерн. Судини нечіткі, повнокровні, візуалізуються на навколишній шкірі на значній відстані від краю губ.
Хворій призначено системні та топічні кортикостероїди, гідроксихлорохін, гіалуронідазу. Проведено санацію ротової порожнини. Через 1 міс лікування набряк губ поступово зменшився. Під час контрольного огляду через 2 міс розмір губ зменшився в 2—2,5 разу. Рецидиву хвороби не відмічено.

Висновки. На нашу думку, ГХ Мішера є окремою різновидністю хейліту, ймовірно, автоімунного характеру, в реалізації якого важливу роль відіграють бактеріальні та вірусні інфекційні агенти (фокальна інфекція, карієс, гайморит, фронтит тощо). Переконливим доказом є одужання пацієнтки після санації вогнищ інфекції та проведення комплексної протизапальної терапії.

Характеристика інфекційних ускладнень при середньотяжких та тяжких формах атопічного дерматиту

М.Е. Запольський, М.М. Лебедюк, Г.С. Маринюк, Д.М. Запольська, Л.М. Тимофєєва — Fri, 29 Mar 2024 00:00:00 +0200

Атопічний дерматит (АД) — поліфакторне, генетично детерміноване захворювання з хронічним рецидивним перебігом та схильністю до гіперімуноглобулінемії Е. Значну роль у підтримці запалення при АД відіграє аномальна колонізація Staphylococcus aureus, Malassezia furfur та Herpes simplex.

Мета роботи — визначити частоту бактеріальних, мікотичних і вірусних ускладнень у пацієнтів із середньотяжким та тяжким перебігом АД.

Матеріали та методи. Із 2018 до 2023 р. під нашим спостереженням були 80 хворих на АД (середньотяжкі та тяжкі форми) віком від 1 до 53 років (середній вік — 14,6 року). До дослідження були включені пацієнти з індексом SCORAD ≥ 25. Для підтвердження характеру інфекційного ускладнення як додаткові методи обстеження використовували: мікроскопію, бактеріологічний посів, ампліфікаційні методи дослідження, дерматоскопію, імуноферментний аналіз.

Результати та обговорення. Проаналізовано загальну кількість рецидивів АД протягом року залежно від віку та статі пацієнтів. Найбільше їх (9,4 ± 0,6) спостерігали у пацієнтів віком від 6 до 10 років. Частота рецидивів АД мала певну кореляцію з тяжкістю перебігу дерматозу: показники індексу SCORAD зростали до 31,2 ± 0,4 за найвищої частоти рецидивів захворювання (9,4 ± 0,6) на рік і, як наслідок, збільшення частоти інфекційних ускладнень. Проведений аналіз показав, що в кожній віковій групі хворих на АД існує характерний спектр бактеріальних, мікотичних та вірусних ускладнень. Найчастішими інфекційними ускладненнями АД в обстежених були стрептостафілодермія (18,8 %), контагіозний молюск (11,3 %), мікотичні ураження (10,0 %), герпетична інфекція (6,3 %), вірус Коксакі (3,8 %), ВЕБ-інфекція (2,5 %).

Висновки. За результатами клінічного дослідження встановлено, що інфекційні ускладнення при АД мають вікові, гендерні, топографічні особливості, які можуть відозмінювати перебіг та прогноз дерматозу. На тлі зниженої імунореактивності у хворих на АД зростає ризик виникнення дисемінованих, загрозливих для життя форм інфекцій.

Функціональний стан дермального кровообігу у хворих на плескатий червоний лишай

К.А. Манвелова — Fri, 29 Mar 2024 00:00:00 +0200

Червоний плескатий лишай належить до найбільш поширених дерматозів, але його етіологія та механізми розвитку не повністю з’ясовані. Цьому дерматозу притаманні розмаїття клінічних форм, хронічний рецидивний перебіг, а також досить часто резистентність до традиційних засобів терапії. Хронічний рецидивний перебіг, схильність до виникнення ускладнень і погіршення якості життя хворих на червоний плескатий лишай надають цьому дерматозу статус медико-соціальної проблеми.

Мета роботи — дослідити стан кровообігу в ділянках ураженої шкіри у хворих на червоний плескатий лишай залежно від стадії клінічного перебігу дерматозу.

Матеріали та методи. Під нашим спостереженням були 37 хворих (22 чоловіки та 15 жінок) на червоний плескатий лишай з типовою (класичною) клінічною формою. Вік хворих — від 20 до 44 років. До групи контролю було включено 30 практично здорових осіб, співставних за статтю та віком. У 19 хворих діагностовано прогресуючу стадію дерматозу, у 18 — стаціонарну. Тривалість перебігу захворювання в обстежених коливалась від 2 тиж до 6 міс. У всіх пацієнтів визначали показник мікроциркуляції (ПМ), середньоквадратичне відхилення ПМ (σ), коефіцієнт варіації (Kv), максимальну амплітуду повільних коливань (ALF), максимальну амплітуду швидких коливань (AHF), максимальну амплітуду пульсових коливань (ACF). Перший компонент активного механізму регуляції тканинного кровообігу розраховували за формулою ALF/ПМ, другий — за формулою σ/ALF; перший компонент пасивного механізму модуляції тканинного кровообігу визначали за формулою ACF/σ, другий — за формулою AHF/σ. Крім цього, досліджували внутрішньосудинний опір ACF/ПМ ∙ 100 % і коефіцієнт ефективності мікроциркуляції ALF/(AHF + ACF).
Дослідження проводили на допплерівському флоуметрі Vingmed SD-100 (Швеція).

Результати та обговорення. Отримані результати свідчать про низький рівень перфузії тканин, недостатній стан функціонування механізмів модуляції тканинного кровообігу та знижену вазомоторну активність мікросудин у ділянках ураженої шкіри у хворих на червоний плескатий лишай. Виявлено також перерозподіл модуляції тканинного кровообігу в бік зменшення пасивного механізму, тобто в бік порушень серцевого та респіраторного ритмів флуктуацій.

Висновки. У хворих з типовою (класичною) формою клінічного перебігу червоного плескатого лишаю за результатами дослідження з використанням методу лазерної допплерівської флоуметрії в ділянках шкіри зі специфічною папульозною висипкою виявлено застійно-статичний тип гемодинаміки в дермі.
Доведено, що у хворих на червоний плескатий лишай, зокрема в ділянках шкіри зі специфічними ліхеноїдними ураженнями, відбувається перерозподіл модуляції тканинного кровообігу в бік зменшення пасивного механізму, тобто у бік порушень серцевого та респіраторного ритмів флуктуацій.
Виявлені порушення дермальної васкуляризації в ділянках ураження шкіри у хворих на червоний плескатий лишай розширюють уявлення про патогенез цього дерматозу та потребують врахування для розроблення тактики його комплексної, індивідуалізованої терапії, що сприятиме підвищенню ефективності лікування.