Український журнал дерматології, венерології, косметології

До 100-річчя з дня народження професора Глухенького Бориса Тихоновича

пн, 29 вер 2025 00:00:00 +0300

Клінічний випадок рубцевої алопеції: псевдопелади Брока

Є.М. Міхньова, О.В. Гаврилюк, М.В. Пацеля, Ю.В. Щербакова, О.О. Яворовська — пн, 29 вер 2025 00:00:00 +0300

Мета роботи — проаналізувати клінічні та трихоскопічні прояви в пацієнтки із псевдопеладою Брока, вибрати оптимальну тактику лікування, запобігти розвитку атрофії.
Описано власний клінічний випадок пацієнтки із псевдопеладою Брока. Діагноз було встановлено на підставі клінічних і трихоскопічних проявів псевдопелади Брока та призначено лікування.
Пацієнтка В., 46 років, звернулась зі скаргами на випадання волосся. Захворіла 12 міс тому. Випадання волосся ні з чим не пов’язує. Суб’єктивних скарг не було, іноді відчувала незначне печіння у місці випадання волосся. Поступово розмір зони випадання збільшувався.
Результати огляду: на волосистій частині голови в ділянці маківки виявлено зону випадання волосся, вогнища неправильної форми. Шкіра у зоні облисіння блідо-рожевого кольору, гладка, ніжна, атрофічна, по периферії вогнищ волосся та шкіра не змінені. На уражених ділянках волосся легко видаляється по периферії вогнищ.
Зони облисіння нагадували осередки полум’я, розташовані асиметрично. Клінічні ознаки запалення відсутні.
Результати трихоскопії патологічної ділянки: відсутність фолікулярних усть, гладкі білі зони, розгалужені судини.
Пацієнтці призначено периферичний вазодилататор і вітаміни групи В. Місцево: кортикостероїд у формі лосьйону та шампунь для чутливої шкіри голови.
Через 3 тиж від початку лікування випадання волосся припинилось. Ділянка випадання не збільшилась, нових вогнищ не виникло. Протягом наступних 4 тиж відзначено позитивну клінічну динаміку.

Висновки. Псевдопеладу Брока важливо діагностувати на ранніх стадіях з метою призначення адекватного лікування, щоб запобігти розвитку атрофії, контролювати перебіг процесу в динаміці та оцінити ефективність проведеної терапії.

Антимікробна резистентність при інфекціях, що передаються статевим шляхом

В.В. Короленко, В.І. Степаненко — пн, 29 вер 2025 00:00:00 +0300

Мета роботи — узагальнити дані про виклики медико-соціального характеру щодо антимікробної резистентності (АМР) при інфекціях, що передаються статевим шляхом (ІПСШ), визначити шляхи її подолання та вдосконалити подальші дослідження в цьому напрямі.

Матеріали та методи. У роботі використано бібліосемантичний метод дослідження. Матеріалами дослідження були публікації в закордонних та українських наукових виданнях щодо метааналізу досліджень з проблеми АМР при ІПСШ, а також відомості з міжнародної та української національної нормативно-правової бази. Застосовано систематичний підхід до збору та аналізу наукових публікацій, зокрема сформульовано пошукові запити з використанням ключових слів: «antimicrobial resistance», «sexually transmitted infections», «STIs», «антимікробна резистентність», «інфекції, що передаються статевим шляхом», «ІПСШ». Пошук здійснено в наукометричних базах даних PubMed, Scopus та Web of Science. За результатами аналізу наукових джерел та нормативно-правових актів систематизовано та описано основні медико-соціальні аспекти подолання проблеми АМР при ІПСШ.

Результати та обговорення. Узагальнення низки досліджень у форматі метааналізу, проведених на матеріалах хворих з усіх континентів, та аналіз міжнародної нормативної бази свідчать про значне зростання соціально-медичного значення проблеми АМР у лікуванні хворих з ІПСШ. Для подолання цієї проблеми залучено стейкхолдерів на міжнародному, національному та місцевому рівнях. Зокрема в Оновлених настановах ВООЗ щодо лікування хворих із Neisseria gonorrhoeae, Chlamydia trachomatis та Treponema pallidum (сифіліс), а також у нових рекомендаціях з тестування на сифіліс та партнерських послуг, що вийшли у липні 2024 р., запропоновано, щоб національні або місцеві дані про резистентність до протимікробних препаратів (за наявності) визначали вибір препарату. Сформовано Глобальну систему з нагляду за резистентністю до протимікробних препаратів, до якої долучилася Україна. Схвалено Державну стратегію боротьби зі стійкістю до протимікробних препаратів на період до 2030 р., серед ключових завдань якої зазначено посилення системи інфекційного контролю в закладах системи охорони здоров’я, підвищення спроможності бактеріологічних лабораторій, впровадження системи нагляду за збудниками з АМР та споживанням протимікробних препаратів, посилення заходів для забезпечення захисту тварин, дотримання ветеринарно-санітарних та епізоотичних норм для протидії поширенню збудників з АМР, підвищення обізнаності населення, працівників медичної та ветеринарної галузей щодо профілактики інфекцій та протидії поширенню збудників з АМР, посилення кадрового потенціалу та проведення наукових досліджень. Постійну роботу з державного контролю якості протибактеріальних лікарських засобів проводить Державна служба України з лікарських засобів та контролю за наркотиками, яка у разі виявлення серій ліків неналежної якості видає розпорядження про заборону їхнього обігу.

Висновки. АМР при ІПСШ загрожує ефективності лікування, особливо в умовах війни в Україні, що ускладнило доступ до надання медичної допомоги. Важливо впроваджувати сучасні протоколи та адаптувати їх до стандартів ЄС. Подолання АМР — стратегічне завдання, що потребує інвестицій у кадри, лабораторії, епіднагляд і міжнародну співпрацю на шляху до євроінтеграції.

Особливості стану клітинного імунітету у хворих на псоріаз та псоріатичну артропатію

Т.Б. Курченко — пн, 29 вер 2025 00:00:00 +0300

Мета роботи — визначити особливості імунного фенотипу периферичних лімфоцитів, зокрема T- та NK-клітин, у хворих на псоріаз (ПС) і псоріатичну артропатію (ПА) та приділити особливу увагу визначенню рівня експресії CD314 і CD94 з метою виявлення потенційних маркерів активності та імунофенотипічних відмінностей між формами захворювання.

Матеріали та методи. У дослідженні взяли участь 30 пацієнтів, яких було розділено на дві групи. До групи 1 включено 18 осіб з бляшковим ПС (PASI 12,1), до групи 2 — 12 хворих із ПА (DAS28 4,6). Контрольну групу було сформовано з 20 практично здорових донорів. За допомогою методу проточної цитометрії проведено базову імунограму та проаналізовано експресію CD314 і CD94 на T-лімфоцитах (CD3⁺) і NK-клітинах (CD3^–56⁺). Забір крові здійснено двічі з інтервалом 21 день. Статистичний аналіз проведено за допомогою програми Statistica 10.0 із використанням критерію Манна—Уїтні за рівня значущості p < 0,05.

Результати та обговорення. Виявлено суттєві імунофенотипічні відмінності між пацієнтами з ПС і ПА: за ПА спостерігали достовірне зниження рівня CD19⁺ B-лімфоцитів і підвищену експресію CD314 на NK-клітинах, при цьому рівень інгібуючого рецептора CD94 був значно зниженим на T-лімфоцитах. У пацієнтів із бляшковим ПС відзначено помірне підвищення рівня CD3^–56⁺314⁺-клітин та незначне зниження — CD3⁺94⁺, що свідчить про латентну активацію цитотоксичних механізмів. Отримані дані підтверджують наявність дисбалансу між активуючими та інгібуючими сигналами в імунній системі при ПА, що може зумовлювати агресивніший перебіг захворювання. Виснаження T-клітин (зниження рівня CD3⁺314⁺94⁺) та хронічна активація рецептора NKG2D можуть бути основою персистувального запального процесу. В тканинах-мішенях — у шкірі та суглобах — надекспресія лігандів NKG2D посилює інфільтрацію, продукцію цитокінів та деструкцію. NKG2D виявив себе не лише як активатор цитотоксичних клітин, а і як модулятор імунної чутливості, що бере участь у формуванні толерантності або виснаження. Це відкриває перспективи для використання його як терапевтичної мішені в лікуванні хворих на ПС та ПА.

Висновки. У пацієнтів із ПА виявлено глибші порушення клітинної імунної відповіді порівняно з хворими на бляшковий ПС. Зниження експресії CD94 та дефіцит B-клітин у пацієнтів з ПА свідчать про імуносупресивні порушення, що можуть бути асоційовані з тяжкістю перебігу захворювання. Виявлені імунофенотипові відмінності підтверджують доцільність включення маркерів CD314/CD94 до розширеної імунограми як потенційних прогностичних біомаркерів. У подальших дослідженнях доцільно зосередитися на вивченні функціональної активності цитотоксичних клітин та цитокінового профілю (IL-10, IFN-γ, TNF-α) з метою уточнення патогенетичних мішеней для таргетної терапії.

Високочастотне УЗД у дерматоонкології: доказова цінність для планування та вибору тактики лікування у пацієнтів із базальноклітинним раком шкіри

Р.В. Грищенко — пн, 29 вер 2025 00:00:00 +0300

Мета роботи — визначити ефективність високочастотного ультразвукового дослідження (УЗД) для передопераційної діагностики й візуалізації базальноклітинного раку шкіри (БКРШ) для вибору методу та обсягу хірургічного втручання на підставі результатів УЗД.

Матеріали та методи. На базі ПП «Інститут дерматокосметології доктора Богомолець» з 2022 до 2024 р. обстежено 89 пацієнтів (63 (70,8 %) жінки і 26 (29,2 %) чоловіків) із попереднім клінічним діагнозом БКРШ. Середній вік хворих становив 52,5 року (діапазон — 21—84 роки). Згідно з результатами власних клінічних спостережень, дерматоскопічних, високочастотних УЗ і патогістологічних досліджень оцінено вплив передопераційної діагностики на вибір тактики хірургічного лікування.

Результати та обговорення. За даними УЗД і з огляду на локалізацію процесу мікрографічне хірургічне втручання за методом F.E. Mohs виконано 46 (51,7 %) пацієнтам. Його вибір ґрунтувався на зональності H/M/L та клініко-візуальних чинниках ризику згідно з AUC (2012). Для прецизійного передопераційного картування проведено високочастотне УЗД. Такий підхід асоціювався зі зменшенням потреби в інтраопераційних довисіченнях країв/дна в критичних зонах і, відповідно, зі скороченням тривалості втручання.
У когорті Mohs медіана кількості стадій становила 1 (IQR 1—2; діапазон 1—2): у 38 (82,6 %) хворих видалення було проведене протягом однієї стадії без довисічень, 8 (17,4 %) — потребували однієї додаткової стадії; ≥ 3 стадій не спостерігали. У 26 (29,2 %) пацієнтів дерматоскопічні межі не збігалися з такими за результатами УЗД.
З урахуванням даних УЗД і на підставі міжнародних рекомендацій 14 (53,8 %) з 26 пацієнтів виконано одноетапну ексцизію з «чистими» краями за патогістологічним дослідженням, а 12 (46,2 %) — проведено Mohs-хірургічне втручання без додаткових довисічень, що сприяло скороченню тривалості операції та поліпшенню післяопераційного перебігу.

Висновки. Високочастотне УЗД, інтегроване в алгоритм планування Mohs-хірургічного втручання з урахуванням зон H/M/L і результатів дерматоскопічного дослідження, асоціюється зі зменшенням кількості інтраопераційних довисічень, скороченням тривалості втручання та меншим обсягом реконструкції. У нашій когорті 82,6 % пухлин було видалено протягом однієї стадії в процесі Mohs-хірургічного втручання, 17,4 % — двох; ≥ 3 стадій не було. Показники УЗД також допомагають коригувати передопераційні відступи: невідповідність результатів дерматоскопічного дослідження та УЗД виявлено у 29,2 % пацієнтів, що вплинуло на вибір одноетапної ексцизії чи виконання Mohs без довисічень. Отримані дані підтверджують доцільність рутинного використання високочастотного УЗД для планування та вибору методу хірургічного втручання у хворих з БКРШ та обґрунтовують необхідність проведення подальших досліджень для стандартизації протоколів.

Гостра кропив’янка у дітей: мультидисциплінарне ведення, діагностичні маркери та персоналізована терапія

пн, 29 вер 2025 00:00:00 +0300

Мета роботи — визначити рівень загального IgE у дітей із гострою кропив’янкою (ГК) з метою підвищення діагностичної точності, оцінки тяжкості її перебігу та обґрунтування доцільності застосування персоналізованого терапевтичного підходу. Додаткова мета — з’ясувати ефективність мультидисциплінарної взаємодії педіатра й дерматолога у веденні таких клінічних випадків.

Матеріали та методи. Дослідження проведено на базі лікувально-діагностичного центру «Сімейний» у Львові. У ньому взяли участь 82 пацієнтів віком від 1 до 18 років. До основної групи було включено 38 дітей з клінічними проявами ГК, зокрема із наявністю або відсутністю ангіоневротичного набряку. Контрольну групу сформували зі 44 здорових дітей без ознак хронічної патології. Усім учасникам дослідження було проведено клінічний огляд, зібрано детальний алергологічний анамнез, а також визначено рівень загального IgE у сироватці крові за допомогою імунохімічного методу з хемілюмінесцентною детекцією.

Результати та обговорення. У пацієнтів з ГК виявлено достовірно підвищені рівні загального IgE порівняно з такими в учасників контрольної групи (p < 0,05). Найвищі показники IgE спостерігали в підгрупі пацієнтів із супутнім ангіоневротичним набряком. Виявлено позитивну кореляцію між рівнем IgE у сироватці крові та тяжкістю клінічних проявів, таких як свербіж, поширеність висипань та системні реакції (r = 0,41; p < 0,05). У дітей з повторними епізодами кропив’янки рівень IgE залишався стабільно підвищеним, що вказує на наявність персистувальної сенсибілізації.
Отримані результати підтверджують, що рівень IgE є вагомим діагностичним критерієм у веденні дітей із ГК, особливо у складних або рецидивних випадках. Педіатр відіграє ключову роль у ранньому виявленні симптомів та виключенні супутньої патології, тоді як дерматолог здійснює клінічну верифікацію діагнозу, диференціюючи уртикарні стани з васкулітами, спадковою ангіоедемою та іншими нозологіями з подібною клінічною картиною.

Висновки. У дітей із ГК рівень загального IgE значно вищий, ніж у здорових осіб, і достовірно корелює з виразністю клінічних проявів та рецидивністю перебігу. Включення цього показника до діагностичного алгоритму дає змогу виявляти IgE-опосередковану реакцію та підбирати індивідуалізовану терапію. Злагоджена співпраця педіатра і дерматолога дає можливість підвищити якість медичної допомоги та запобігти ускладненням і хронізації процесу.

Особливості психопатологічної складової клінічного профілю пацієнтів із атопічним дерматитом

Г.І. Макуріна, Л.О. Городокіна — пн, 29 вер 2025 00:00:00 +0300

Мета роботи — визначити особливості клінічного профілю та психопатологічної симптоматики у пацієнтів із атопічним дерматитом, а також оцінити їхній вплив з огляду на наявність пруригінозного компонента як потенційного фактора, здатного впливати на динаміку перебігу захворювання та формування порушень психоемоційної сфери.

Матеріали та методи. Дослідження проведено на базі кафедри дерматовенерології та естетичної медицини Запорізького державного медико-фармацевтичного університету. На підставі результатів клінічного огляду діагноз атопічного дерматиту верифіковано у 30 пацієнтів. Інтенсивність свербежу оцінювали за допомогою візуально-аналогової шкали (параметри оцінювання — від 0 до 10), а для визначення якості життя послуговувались стандартизованим опитувальником дерматологічного індексу якості життя (DLQI). Для визначення профілю психопатологічних симптомів використовували симптоматичний опитувальник SCL-90-R.

Результати та обговорення. В дослідженні брали участь 21 (70 %) чоловік віком від 22 до 75 років (середній вік — (50,1 ± 4,0) року) та 9 (30 %) жінок віком від 24 до 75 років (середній вік — (43,2 ± 6,1) року). У 23 (76,7 %) осіб атопічний дерматит мав класичний перебіг із першою появою ефлорисценцій у дитячому віці та відповідною офіційною реєстрацією в медичній документації. При цьому 11 (36,7 %) пацієнтів відзначали перебіг дерматозу як хронічний зі зміною періодів ремісії та загострення протягом життя; у 12 (40 %) обстежених також були анамнестичні дані щодо атопії, але період ремісії у них був майже без переривань загостреннями: останній епізод відбувся в дитячому або підлітковому віці. Крім того, обстежено 7 (23,3 %) осіб з появою дерматозу вже після повноліття з категоричним запереченням наявності ефлорисценцій у будь-якому віці. Середній показник вираженості свербежу становив 4,9 ± 0,44, а критерій максимальної інтенсивності цього відчуття — 7,0 ± 0,4. DLQI для досліджуваної вибірки був 9 (7 DLQI 12), що відповідало помірному впливу. Показовою є виявлена внутрішньогрупова кореляційна залежність між симптомами обсесивно-компульсивного спектра та іншими психопатологічними доменами, що свідчить про клінічну значущість подальшого більш глибокого вивчення ролі цього компонента в структурі психоемоційного профілю пацієнтів із атопічним дерматитом.

Висновки. Дебют захворювання в дорослому віці свідчить про різноманітність перебігу дерматиту та актуалізує потребу у вивченні його фенотипових особливостей на етапі збору анамнезу та вивчення результатів клінічного огляду. Визначення психопатологічної симптоматики у пацієнтів із атопічним дерматитом доповнює відомості стосовно їхнього клінічного профілю. Такий підхід сприяє проведенню комплексної клінічної оцінки стану пацієнта та обґрунтовує доцільність застосування міждисциплінарного менеджменту.

Диференційна діагностика диспластичних невусів

А.В. Прохач — пн, 29 вер 2025 00:00:00 +0300

Диференційна діагностика меланоцитарних утворень становить значну клінічну проблему, особливо у випадках диспластичних невусів, які мають неоднозначні дерматоскопічні характеристики. Неточна діагностика може призвести до зайвих хірургічних втручань або, навпаки, до запізнілого виявлення меланоми.

Мета роботи — розробка більш об’єктивних та надійних методів оцінки ризику прогресування меланоцитарних утворень.

Матеріали та методи. У цій роботі ми досліджуємо потенціал інтеграції дерматоскопічних даних та імуногістохімічних маркерів для покращення диференційної діагностики та прогнозування меланоцитарних утворень.

Результати та обговорення. Розроблено підхід до диференційної діагностики диспластичних невусів (ДН) на основі інтеграції дерматоскопічних та імуногістохімічних (ІГХ) критеріїв. Ретроспективно проаналізовано 95 меланоцитарних утворів. Дерматоскопічно: для ДН характерні безструктурні зони (87 %), атипові глобули (53,7 %), сітка (42,6 %). ІГХ: значуще збільшення Ki-67 (р < 0,001) і зниження SOX-10, p16, PTEN (р <0 ,05) у меланомах. Підтверджено кореляції: вік/ступінь злоякісності (р = 0,021), Ki-67/ступінь злоякісності (р < 0,001).

Висновки. Підтверджено діагностичну цінність дерматоскопічних критеріїв. Експресію Ki-67 та PTEN може бути використано для оцінки ризику малігнізації меланоцитарних утворень. Отримані результати сприятимуть розробці прогностичних моделей ризику малігнізації ДН та оптимізації діагностичних алгоритмів. Ми продемонстрували, що поєднання клінічних, дерматоскопічних та морфологічних даних дає змогу покращити стратифікацію ризику та розробити більш індивідуалізований підхід до лікування меланоцитарних утворень.

Шкірні прояви COVID-19: вплив варіантів SARS-CoV-2 і потенціал для раннього діагностування та епідеміологічного нагляду (огляд літератури)

Вікторія В. Короленко, Володимир В. Короленко — пн, 29 вер 2025 00:00:00 +0300

У процесі еволюції SARS-CoV-2 виникали нові генетичні варіанти, що відрізнялися за вірулентністю, заразністю та клінічними проявами. ВООЗ класифікує їх для епідеміологічного моніторингу як варіанти, що викликають занепокоєння (VOC), та варіанти, які становлять інтерес (VOI). Зокрема, варіанти Delta й Omicron характеризувалися різною частотою респіраторних симптомів і тяжкістю перебігу хвороби. У міру розвитку пандемії збільшувалась кількість повідомлень про дерматологічні симптоми, які в окремих випадках виникали раніше за класичні ознаки COVID-19. Подальше вивчення шкірних проявів сприятиме вдосконаленню діагностики та епідеміологічного нагляду.

Мета роботи — узагальнити відомості щодо характеру шкірних проявів COVID-19 та циркулюючих варіантів вірусу SARS-CoV-2, оцінити шкірні прояви як потенційні маркери раннього виявлення інфекції та визначити їхню роль у системі епідеміологічного нагляду.

Матеріали та методи. Застосовано бібліосемантичний та аналітичний підходи. Інформаційною базою слугували публікації з наукометричних баз PubMed, Scopus та Web of Science, що включали результати метааналізів, оглядів, оригінальних досліджень і клінічних спостережень щодо шкірних проявів COVID-19. Пошук було здійснено за ключовими словами: «COVID-19», «SARS-CoV-2» «skin manifestation», «early symptoms», «surveillance», «rash», «cutaneous signs».

Результати та обговорення. Під час циркуляції варіантів Alpha і Beta поширеність шкірних проявів залишалася стабільною, а серед них найчастішими були макулопапульозні, уртикарні та везикулярні висипання, а також ураження судинного типу. Згідно з оглядами та реєстрами випадків деякі дерматологічні симптоми передували респіраторним і варіювалися залежно від тяжкості захворювання — перніоподібні зміни спостерігали за легкого його перебігу, а ретиформну пурпуру — переважно у госпіталізованих пацієнтів. Під час хвилі Delta частота та тривалість шкірних проявів, зокрема печіння шкіри та акрального висипу, були вищими порівняно з такими в період циркуляції Omicron, причому печіння шкіри виявилося найбільш діагностично значущим симптомом. Моніторинг шкірних проявів COVID-19 може бути цінним для діагностики та контролю змін у взаємодії між вірусом і колективним імунітетом. У низці випадків шкірні прояви COVID-19, зокрема в дитячій популяції, були першими або єдиними клінічними ознаками інфекції, що підкреслює потенціал дерматологічного обстеження як засобу раннього клінічного виявлення захворювання. З огляду на обмежений доступ до очних консультацій під час карантинних заходів телемедичні технології забезпечили ефективну дистанційну діагностику дерматологічних симптомів. Інтеграція дерматологічного моніторингу, зокрема із застосуванням телемедицини, у систему епідеміологічного нагляду сприятиме своєчасному виявленню випадків COVID-19.

Висновки. Шкірні прояви COVID-19 можуть бути додатковими діагностичними маркерами, особливо за обмеженого доступу до тестування. Їхня частота й характер змінюються залежно від варіанта SARS-CoV-2. Еволюція вірусу супроводжується трансформацією дерматологічних симптомів, що потребує поінформованості дерматологів про типові клінічні патерни. Інтеграція дерматологів у систему епіднагляду сприятиме своєчасній діагностиці випадків та стримуванню поширення інфекції. Виявлення шкірних ознак також може покращити клінічне ведення й прогнозування перебігу COVID-19.

Актуальність боротьби з урогенітальними інфекціями, що передаються статевим шляхом (огляд літератури)

В.Г. Кравченко, В.І. Степаненко, А.В. Кравченко, Я.О. Ємченко, В.І. Каменєв — пн, 29 вер 2025 00:00:00 +0300

Мета роботи — акцентувати увагу на необхідності мультидисциплінарної співпраці дерматовенерологів з урологами та акушерами-гінекологами в аспекті заходів боротьби з урогенітальними інфекціями, що передаються статевим шляхом (УГІПСШ).

Матеріали та методи. Статистично-епідеміологічне моделювання захворюваності на УГІПСШ в Україні за умови чітко налагодженої співпраці дерматовенерологів, урологів та акушерів-гінекологів.

Результати та обговорення. Запорукою успішної боротьби з УГІПСШ в умовах нинішнього реформування системи охорони здоров’я в Україні є налагодження ефективної співпраці дерматовенерологів з урологами та акушерами-гінекологами за підтримки МОЗ України, НСЗУ і Служби громадського здоров’я. Важливим у цій справі є налагодження максимального виявлення урологами і гінекологами хворих серед пацієнтів із запальними захворюваннями органів сечостатевої системи. В першу чергу слід забезпечити належну діагностику зазначеної патології в клінічних лабораторіях обласних клінічних лікарень згідно з настановами, затвердженими МОЗ України. В зв’язку з цим необхідна безперервна професійна підготовка лікарів суміжних спеціальностей і працівників лабораторій.

Висновки. Максимальне виявлення суміжними спеціалістами хворих з УГІПСШ може бути забезпеченим лише за умови якісної і відповідальної роботи як лабораторного сектору, так і лікарів, діяльність яких ґрунтується на відповідних інструкціях і настановах, затверджених МОЗ України, в тісній співпраці з дерматовенерологічною організацією та безперервному удосконаленню на кафедрах дерматовенерології вищих медичних навчальних закладів.

Клінічне дослідження короткострокової та відтермінованої ефективності ізотретиноїну в лікуванні хворих з вульгарними та конглобатними акне

О.В. Веретельник, К.О. Веретельник, Н.Ю. Резніченко, Я.О. Ємченко, Н.Ю. Оніщенко — пн, 29 вер 2025 00:00:00 +0300

Мета роботи — визначити довготривалу ефективність ізотретиноїну «Лідоз» порівняно з класичним ізотретиноїном.

Матеріали та методи. До дослідження було включено 194 хворих (124 жінки та 70 чоловіків) віком 18—40 років із середньотяжкими та тяжкими формами акне. Залежно від методу лікування хворих було розділено на дві групи. До групи А (порівняння) включено 95 пацієнтів з вульгарними або конглобатними акне, яким призначали ізотретиноїн; до групи Б (дослідної) — 99 хворих, які приймали ізотретиноїн «Лідоз». Обстеження було проведено до лікування, через 3 та 6 міс від його початку. Через 6 міс пацієнтів кожної з груп було розділено на 4 підгрупи залежно від кумулятивної дози отриманого ізотретиноїну: А1 — отримали препарат у дозі нижче 120 мг/кг за таку звичайного ізотретиноїну; Б1 — нижче 120 мг/кг ізотретиноїну «Лідоз»; А2 — 120 мг/кг звичайного ізотретиноїну; Б2 — 120 мг/кг ізотретиноїну «Лідоз»; А3 — 150 мг/кг звичайного ізотретиноїну; Б3 — 150 мг/кг ізотретиноїну «Лідоз»; А4 — понад 150 мг/кг звичайного ізотретиноїну із додатковим призначенням у дозі 10 мг/добу після досягнення кумулятивної дози до 12-го місяця лікування; Б4 — понад 150 мг/кг ізотретиноїну «Лідоз» за додаткового призначення 8 мг/добу після досягнення кумулятивної дози до 12-го місяця лікування. Пацієнтів 8 підгруп було обстежено через 12 міс від початку лікування. Бальну оцінку тяжкості акне за шкалою IGA, а також анкетування пацієнтів та лікарів для оцінки ефективності лікування здійснено через 6 і 12 міс від початку терапії, якість життя оцінено за авторизованим українським перекладом DLQI.

Результати та обговорення. У хворих через 3 та 6 міс від початку лікування відзначено меншу кількість елементів висипки та нижчу бальну оцінку за IGA в групі ізотретиноїну «Лідоз» порівняно з показниками за використання класичного ізотретиноїну. У підгрупах хворих, які отримували ізотретиноїн «Лідоз», через 12 міс від початку терапії кількість рубців постакне була на 14—30 % меншою, ніж за використання класичного ізотретиноїну. Рецидиви захворювання частіше відзначено у підгрупах, пацієнти яких не отримували ізотретиноїн у повній кумулятивній дозі (нижче 120 мг/кг). Аналіз оцінки ефективності терапії пацієнтами і лікарями через 12 міс від її початку засвідчив аналогічні результати: вищу оцінку за використання ізотретиноїну «Лідоз» стосовно відповідних кумулятивних доз класичного ізотретиноїну. Оцінка якості життя у підгрупах через 12 міс від початку лікування показала статистично кращі результати у підгрупах, учасникам яких призначали ізотретиноїн «Лідоз», порівняно з такими в підгрупах класичного ізотретиноїну.

Висновки. Застосування ізотретиноїну «Лідоз» забезпечило достовірніше зменшення кількості елементів акне та зниження бальної оцінки за шкалою IGA порівняно з показниками в підгрупах класичного ізотретиноїну. Призначення ізотретиноїну «Лідоз» для лікування пацієнтів із середньотяжкими та тяжкими формами акне сприяло зменшенню вірогідності виникнення рубців постакне та зниженню ризику розвитку рецидивів захворювання. Найбільш ефективною кумулятивною дозою ізотретиноїну для запобігання рецидиву вульгарних і конглобатних акне є 150 мг/кг з подальшою підтримувальною низькою дозою 8—10 мг/добу.

Оптимізація вибору топічних ретиноїдів у лікуванні акне

Л.А. Болотна — пн, 29 вер 2025 00:00:00 +0300

Мета роботи — проаналізувати сучасні наукові дані щодо патогенезу акне, особливо ролі C. acnes, місцевих засобів терапії першої лінії згідно з міжнародними настановами з менеджменту дерматозу; порівняти за механізмом дії, ефективністю та безпекою топічні ретиноїди та їхні комбінації, зокрема адапален, адапален і кліндаміцин.

Матеріали та методи. На підставі поглибленого аналізу даних спеціальної літератури та з урахуванням результатів вітчизняних досліджень визначено доцільність застосування диференційованого підходу до призначення топічних ретиноїдів та їхніх комбінацій.

Результати та обговорення. Розглянуто сучасні підходи до місцевої терапії хворих з акне. Проаналізовано ефективність і переносність топічних ретиноїдів (третиноїн, тазаротен, адапален, трифаротен). Обговорено питання виникнення антибіотикорезистентності в процесі лікування антибіотиками, шляхи її подолання через поєднання з ретиноїдами чи бензоїлпероксидом (БПО). Проведено порівняльний аналіз комбінації адапалену і кліндаміцину, адапалену і БПО. Окрему увагу приділено гелям «Дерива», «Дерива С» і «Дерива С МS», що використовують у вітчизняній медичній практиці. Вони сприяють досягненню швидкого клінічного результату за мінімальної побічної дії. Запропоновано алгоритм їхнього призначення залежно від форми, тяжкості захворювання та типу шкіри.

Висновки. При виборі зовнішньої терапії для лікування акне важливий індивідуальний підхід з урахуванням клінічних проявів, типу шкіри, переносності препаратів, уподобань пацієнтів. Результативність та безпека мають бути збалансовані, переваги від застосування повинні бути більшими, ніж ризики.
Наявність моноформ ретиноїдів і комбінованих препаратів (ретиноїд та антибіотик) припускають диференційований підхід до вибору засобу терапії. Гель з адапаленом (гель «Дерива») є ефективним переважно при незапальних акне легкого і середнього ступеня тяжкості та має найкращу переносність серед ретиноїдів. Комбінація кліндаміцину та адапалену у формі гелю «Дерива С» є ефективною при запальних акне, переважно пустульозних, легкого і середнього ступеня тяжкості, її можна розглядати як оптимальний варіант стартової терапії завдяки швидкій дії та гарній переносності. Комбінація кліндаміцину та адапалену в мікросферах (гель «Дерива С МS») ефективна при запальних акне, переважно пустульозних, легкого і середнього ступеня тяжкості, у разі чутливості шкіри, при атопічному дерматиті та себореї.