Український журнал дерматології, венерології, косметології

Пошук шляхів корекції неспецифічних вагінітів у жінок клімактеричного віку з ожирінням

2024-12-26T16:27:17+02:00

Мета роботи — поліпшити ефективність лікування неспецифічних вагінітів у жінок клімактеричного віку з надлишковою масою тіла та ожирінням завдяки довгостроковій модифікації способу життя.

Матеріали та методи. Обстежено 1178 пацієнток віком 45—55 років, з них 317 з неспецифічним вагінітом, яких було розділено на три дослідні групи: з нормальною, надлишковою масою тіла та ожирінням. Жінок кожної групи розділили на три підгрупи порівняння, яким проводили стандартну терапію, та три дослідні, в яких здійснювали довгострокову модифікацію способу життя (активна та систематична поведінкова терапія, фізична активність і дотримання низькокалорійної дієти) протягом 6 міс. До контрольної групи було включено 72 доброволиці.

Результати та обговорення. У жінок дослідних підгруп з довгострокової модифікації способу життя рідше відмічали рецидиви неспецифічного вагініту, ніж у відповідних підгрупах порівняння. Так, через 6 міс у підгрупах жінок з нормальною масою тіла різниця в частоті рецидивів після лікування була вищою на 40 % (34,2 і 20,5 % відповідно), з надлишковою — на 31,1 % (41,2 і 28,4 % відповідно), з ожирінням — на 29,8 % (55,1 і 38,7 % відповідно). У хворих клімактеричного віку зі збільшеною масою тіла виявлено суттєве погіршення мікробіоти та відзначено ефективність довготривалої модифікації способу життя на її стан. Доведено, що надлишкова маса тіла та ожиріння у жінок негативно впливали на частоту та клінічну картину неспецифічних вагінітів, зниження якості життя і частоту рецидивів. Активна та систематична поведінкова терапія, фізична активність та дотримання низькокалорійної дієти у хворих клімактеричного віку з неспецифічними вагінітами мали суттєві переваги щодо запобігання рецидивам порівняно з показниками за проведення стандартної терапії, а також у збереженні та поліпшенні якості життя пацієнток з ожирінням.

Висновки. У пацієнток з надлишковою масою тіла та ожирінням частіше, ніж у жінок з нормальною масою, виявляли неспецифічні вагініти, що мають тяжчий перебіг, характеризуються виникненням рецидивів і супроводжуються зниженням якості життя та порушенням біотопу піхви та шкіри. Через 6 міс у жінок клімактеричного віку з ожирінням довготривала модифікація способу життя сприяла відновленню мікробіому піхви та шкіри, зниженню частоти рецидивів неспецифічних вагінітів і поліпшенню якості життя на відміну від показників у підгрупах проведення стандартної терапії. Кращий ефект від лікування відзначено у жінок з нормальною масою тіла, а гірший — за наявності ожиріння.

Роль окремих імуноендокринних показників у патогенезі артропатичного псоріазу

2024-12-28T10:04:15+02:00

Псоріаз — пожиттєве хронічне автоімунне захворювання, що характеризується ураженням шкіри та часто асоціюється з важким артритом. На сучасному етапі псоріаз вважають системним захворюванням, яке вражає не тільки шкіру та суглоби, а часто супроводжується розвитком супутніх захворювань (серцево-судинної патології, хронічних запальних захворювань травного тракту, метаболічного синдрому).

Мета роботи — удосконалити діагностику артропатичного псоріазу (АП) з урахуванням окремих найбільш значущих імуноендокринних показників і особливостей клінічного перебігу, вивчити їхню роль у патогенезі захворювання та розробити алгоритм комплексної терапії.

Матеріали та методи. Нами було комплексно обстежено 178 хворих на АП з різною важкістю захворювання, генералізацією і вираженістю шкірних проявів, кістково-суглобового апарату, наявністю супутньої патології. Всім пацієнтам було проведено додаткові інструментальні дослідження, проаналізовано результати біохімічних і серологічних досліджень та показники стрес-індукованої імуноендокринної системи. Визначено рівні тригерних цитокінів (IL-1β, IL-8, IL-17, IL-22) у сироватці крові, гормонів стресу (АКТГ, кортизолу), стан клітинного та гуморального імунітету (CD3⁺, CD4⁺, CD8⁺, CD16⁺, CD22⁺, IgM та IgG).

Результати та обговорення. Особливості клінічного перебігу і результати інструментальних досліджень у хворих на АП були надзвичайно різноманітними. Незалежно від тривалості захворювання у всіх хворих було виявлено вірогідне зниження показників клітинного імунітету (CD3⁺, CD4⁺, CD8⁺-фракції Т-лімфоцитів, CD22⁺-фракції В-лімфоцитів) та компенсаторне підвищення — CD16⁺ Т-лімфоцитів, зниження рівня цитокінів (IL-1β, IL-8, IL-17, IL-22) та гормонів стресу (кортизолу, імуноглобулінів IgM, IgG, ЦІК), що вказує на напруженість їхніх стрес-індукованих механізмів навіть попри періодичну клінічну стабілізацію шкірного та суглобового процесу.
Розроблено та апробовано схеми лікування хворих, що передбачають диференційоване застосування в комплексній терапії нестероїдних протизапальних засобів (еторикоксиб 30—60 мг 1 раз на добу/диклофенак 75 мг на добу), хворобомодифікуючих препаратів (сульфасалазин ЕН від 500 мг до 2 г на день/метотрексат 7,5—10 мг/тиждень) та ліофілізованого діалізату лейкоцитів.

Висновки. Аналіз особливостей клінічного перебігу та даних комплексних обстежень дає змогу визначати ймовірність маніфестації або персистенції суглобового процесу у хворих на АП. Удосконалення діагностики АП з урахуванням окремих найбільш значущих імуноендокринних показників та особливостей клінічного перебігу захворювання сприяло удосконаленню терапії та поліпшенню якості життя пацієнтів.

Епідеміологічні, діагностичні та медико-соціальні аспекти прихованого сифілісу

2024-12-28T09:39:17+02:00

Мета роботи — вивчити епідеміологічні, клінічні та медико-соціальні аспекти прихованого сифілісу в Україні за останніх понад 40 років.

Матеріали та методи. Проаналізовано дані хворих на прихований сифіліс, які перебували на обстеженні та лікуванні у клініці шкірних та венеричних хвороб ДЗ «Дніпровський державний медичний університет МОЗ України». У роботі використано результати епідеміологічних (ретроспективне вивчення амбулаторних карт та історій хвороб пацієнтів) і клінічних методів, а також показники серологічних досліджень крові.

Результати та обговорення. Вивчено медико-соціальні та епідеміологічні особливості прихованого сифілісу у 147 хворих за період з 1980 до 2000 р. і у 1670 — з 2000 до 2024 р.
Діагноз прихованого сифілісу було встановлено хворим на підставі результатів клініко-анамнестичного і серологічного обстежень з використанням загальноприйнятих критеріїв верифікації сифілісу (МКБ-Х). Особливу увагу звертали на анамнестичні і клінічні відомості щодо супутньої патології, перенесених раніше захворювань, а також дані конфронтації. Для деталізації та оцінки інтеркурентних захворювань було залучено терапевта, невролога, окуліста, оториноларинголога, фахівців з інструментальної діагностики, рентгенолога. Також усіх пацієнтів було обстежено з метою виявлення урогенітальних інфекцій (гонорея, трихомоніаз, хламідіоз, мікоуреаплазмоз, бактеріальний вагіноз, урогенітальний кандидоз, генітальний герпес, папіломавірусна інфекція).
Проведений нами аналіз архівних історій хвороби за період 1980—2000 рр. (1147 хворих на прихований сифіліс) дав можливість зробити такі висновки: прихований сифіліс було діагностовано у 78,9 %, пізній прихований — у 12,8 % та неуточнений прихований — у 8,3 % хворих.
За період 2000—2024 рр. (проаналізовано 1670 історій хвороби) діагноз прихованого сифілісу було встановлено у 78,2 %, пізнього прихованого — у 16,7 % та неуточненого прихованого — у 5,1 % хворих.
Наведені вище дані за останніх 44 роки свідчать про суттєве збільшення (на 16,3 %) питомої ваги прихованого сифілісу.

Висновки. За останніх понад 40 років частота виявлення прихованого сифілісу зросла майже на 20 %. Кількість хворих на прихований сифіліс, які проживають у містах, збільшилась із 70 до 86 %.
До особливостей сучасного перебігу прихованого сифілісу слід віднести той факт, що у 80 % хворих жінок виявлено супутні інфекції, що передаються статевим шляхом, а у 42 % хворих чоловіків — алкоголізм та наркоманію. Як серед чоловіків, так і жінок 80 % не мали сім’ї, понад 70 % виконували некваліфіковану роботу. Середній вік хворих зменшився на 10 років — із 36 до 26, тобто прихований сифіліс умовно «помолодшав».
Серед обстежених із прихованим сифілісом встановлено суттєве зростання частоти супутніх захворювань за останніх 44 роки. Зокрема, якщо у попередній період (1980—2000 рр.) у таких хворих найчастіше діагностували різну серцево-судинну патологію, то протягом 2000—2024 рр., окрім цього, спостерігали зростання частоти захворювань травного тракту, ЛОР-органів, а також туберкульозу, вірусних гепатитів, ВІЛ-інфекції.
Серед найбільш важливих причин збільшення питомої ваги хворих на прихований сифіліс є неконтрольоване застосування антибіотиків.

Зміни деяких біохімічних показників у хворих на псоріаз як маркер активності перебігу захворювання

2024-12-28T09:53:57+02:00

Виявлення первинних біохімічних порушень у пацієнтів із псоріатичною хворобою і взаємопов’язаних із цим змін показників за наявності обмінних та запальних станів має важливе значення для прогнозування динамічного розвитку патологічного процесу та вибору персоніфікованого лікування для хворого.

Мета роботи — виявити порушення та визначити взаємозв’язок основних показників білкового, жирового, вуглеводного та пігментного обміну, а також вивчити особливості запальних процесів у хворих на псоріаз залежно від клінічного перебігу дерматозу.

Матеріали та методи. Проаналізовано результати клінічних та лабораторних обстежень 62 хворих на псоріаз залежно від їхнього віку, статі, поширеності та типу висипань на шкірі, а також клінічної форми захворювання. Для біохімічних досліджень послуговувались відповідними наборами реактивів. З метою виявлення можливого взаємозв’язку показників біохімічного аналізу крові вираховано коефіцієнт кореляції, який визначає характер зв’язку між показниками, що вивчали.

Результати та обговорення. Аналіз результатів обстеження хворих на псоріаз засвідчив, що тригерними чинниками псоріатичної хвороби найчастіше були мікробно-вірусні асоціації, стресові фактори та генетична схильність, що узгоджується з даними літератури. Частіше реєстрували псоріаз з тривалістю захворювання до 5 років, що мав рецидивний перебіг за обмеженої форми у прогресуючій стадії, а поширений діагностували здебільшого в стаціонарній стадії. У переважної більшості обстежених різного віку виявлено метаболічні зміни, серед них порушення низки показників білкового, ліпідного, вуглеводного та пігментного обміну. Вираженість відповідних змін корелювала з поширеністю шкірного псоріатичного процесу, тривалістю дерматозу, а також із патологією деяких внутрішніх органів, зокрема травного тракту, гепатобіліарної та серцево-судинної систем, що свідчить про наявність системних порушень в організмі хворих на псоріаз.

Висновки. Встановлення незалежних механізмів між деякими змінами показників обмінних процесів при псоріазі має теоретичне і практичне значення в дерматології та передбачає застосування лікарських засобів для усунення виявлених порушень і визначення можливості відновлення корелятивних зв’язків, що сприятиме досягненню клініко-профілактичного ефекту.

Клінічні ознаки туберкульозу шкіри

2024-12-23T17:18:29+02:00

Туберкульоз шкіри — форма позалегеневого туберкульозу, яку виявляють досить рідко. Вона відрізняється від інших добре вивчених форм захворювання шкірними проявами. Крім того, сімейні лікарі та навіть фтизіатри, а інколи і пульмонологи (до яких здебільшого звертаються хворі з легеневою патологією туберкульозного генезу) в своїй практиці стикаються з ними, можливо, всього кілька разів на рік, оскільки нерідко легеневі форми супроводжуються наявністю позалегеневих. На сьогодні це є важливою проблемою, особливо з огляду на підвищення рівня виявлення позалегеневих форм, до чого також призводить зростання рівня ко-інфекції туберкульозу та ВІЛ/СНІДу або тільки ВІЛ/СНІДу, частота якого постійно підвищується.
Спеціалісту необхідно вміти виявити та підтвердити такий діагноз у пацієнта. Труднощі діагностики туберкульозу шкіри зумовлені тим, що досить часто прояви захворювання є атиповими, а виявити мікобактерії туберкульозу, послуговуючись доступними методами, здебільшого не вдається. Крім того, відсутні чіткі гістологічні та морфологічні ознаки туберкульозу шкіри, у чому певну роль відіграє недостатня обізнаність лікарів загальної практики щодо проявів цієї патології. Тому в допомогу лікарям загальної практики у запропонованому нами огляді описано найбільш поширені форми захворювання.
Колектив авторів сподівається, що наведений огляд клінічних проявів форм туберкульозу шкіри стане в нагоді лікарям загальної практики (а також спеціалізованого фаху), аби краще вивчити цю досить рідкісну патологію, та допоможе їм вчасно виявляти її у пацієнтів і завдяки цьому раніше розпочинати лікування, що сприятиме досягненню більш швидкого та ефективного результату.

Шкірні прояви інфекції, спричиненої вірусом SARS-CoV-2, під час пандемій (огляд літератури)

2024-12-26T16:09:18+02:00

Упродовж 2019—2023 рр. у світі тривала пандемія нової коронавірусної хвороби, спричиненої SARS-CoV-2, яку оголосила Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ). У цей період відбувались мутація та поширення нових варіантів вірусу, зміна його трансмісивності та інфекційності, а також здатності зумовлювати тяжкі форми захворювання. Із самого початку пандемії збільшувалася кількість повідомлень про шкірні прояви, що супроводжували інфекцію, спричинену вірусом SARS-CoV-2.

Мета роботи — узагальнити відомості про специфічні особливості шкірних проявів SARS-CoV-2 під час пандемії COVID-19 та вдосконалити подальші дослідження в цьому напрямі.

Матеріали та методи. Використано бібліосемантичний метод дослідження. Матеріали дослідження — публікації в закордонних та українських наукових виданнях щодо метааналізу досліджень шкірних проявів при COVID-19, а також окремих клінічних спостережень.

Результати та обговорення. Узагальнення низки досліджень у форматі метааналізу, проведених на матеріалах хворих з європейських, азійських та американських країн, показало ранню появу шкірних проявів майже у 10 % пацієнтів з COVID-19 до початку респіраторного процесу. Шкірні прояви виникали як у пацієнтів із безсимптомним/малосимптомним перебігом захворювання, так і у хворих з тяжким його перебігом. Не було виявлено чіткої кореляції між тяжкістю типових клінічних проявів COVID-19, вірусним навантаженням та характером шкірних маніфестацій. Найпоширенішими шкірними проявами вірусної інфекції SARS-CoV-2 були кропив’янка, акральні перніоподібні, макулопапульозні, везикульозні «віспоподібні», «морбіліформні» еритематозні ураження та ураження шкіри, подібні до таких за мультиформної еритеми, ліведо сітчастого та гроноподібного.

Висновки. Дерматологи відіграють важливу роль у відповіді на пандемію COVID-19 завдяки ранньому виявленню уражень шкіри, особливо при пауцисимптомних інфекціях, що сприяє ранній діагностиці інфекції та поліпшенню прогнозу. Шкірні прояви можуть бути характерною ознакою інфекції, спричиненої вірусом SARS-CoV-2, і їх складно виявляти через неможливість проведення рутинних дерматологічних консультацій під час пандемії.

Ефективність дерматокосметичних засобів «Псоріатен» у терапії хронічних алергодерматозів: результати клінічного дослідження

2024-12-29T15:38:00+02:00

Мета роботи — визначити ефективність лікування хворих на хронічні алергодерматози завдяки застосуванню дерматокосметичних засобів (ДКЗ) «Псоріатен» у комплексній терапії на підставі оцінки вираженості клінічної симптоматики, вивчення мікробіоценозу шкіри, психологічного стану та якості життя пацієнтів.

Матеріали та методи. До спостереження залучено 107 осіб, у тому числі 72 хворих на хронічні алергодерматози (38 — на атопічний дерматит і 34 — на справжню екзему), яких було рандомно розділено на дві групи: дослідну — 35 хворих, які протягом 6 міс отримували стандартне лікування та додатково лікарський засіб «Псоріатен» мазь і ДКЗ «Псоріатен», та групу порівняння — 37 хворих, яким упродовж 6 міс проводили тільки стандартне лікування. До контрольної групи було включено 35 здорових осіб.
Усіх пацієнтів обстежено згідно з чинними стандартами. Застосовано біохімічні, мікробіологічні методи; оцінку вираженості хронічних алергодерматозів за індексом SCORAD; визначення рівня тривоги за шкалами HADS тривоги, тривоги Гамільтона; нейротизму — за шкалою Г. Ейзенка; депресії — за госпітальною шкалою депресії HADS, депресії Гамільтона; оцінку якості життя за допомогою Дерматологічного індексу якості життя (українська версія: Dermatology Life Quality Іndex — DLQI) і CQLS та інтегрального показника анкетування щодо самооцінки. Отримані результати оброблено статистично за допомогою стандартних комп’ютерних програм.

Результати та обговорення. Через 3 міс від початку лікування у хворих дослідної групи відзначено статистично достовірне зниження індексу SCORAD, через 6 міс спостерігали статистично достовірну різницю за ΔSCORAD (%) наприкінці лікування між дослідною та порівняльною групами. Це свідчить про позитивний клінічний ефект використання ДКЗ «Псоріатен» у комплексній терапії хворих на хронічні алергодерматози. Про ефективність додаткового застосування «Псоріатену» в лікуванні хронічного алергодерматозу свідчить наявність статистично достовірної різниці після 6 міс терапії між групою, яка отримувала лише стандартну терапію, та групою з додатковим застосуванням «Псоріатену» за загальною кількістю бактерій на шкірі, кількістю Staphylococcus aureus, Staphylococcus epidermidis, Staphylococcus hominis, Streptococcus pyogenes і грибів роду Candida. Через 6 міс від початку лікування у хворих дослідної групи відзначено статистично достовірно менші показники тривоги, нейротизму та депресії порівняно з такими в групі лише стандартної терапії. Отримані результати свідчать про суттєве поліпшення якості життя хворих на хронічні алергодерматози завдяки застосуванню «Псоріатену» та його високу ефективність не лише щодо регресування клінічних проявів, але й значного поліпшення якості життя пацієнтів.

Висновки. Застосування препаратів групи «Псоріатен» у терапії хворих на хронічні алергодерматози протягом 6 міс позитивно впливає на нормалізацію мікробіому шкіри та зменшення загального обсіменіння шкіри, достовірно знижує індекси SCORAD, сприяє зменшенню тривоги, нейротизму та депресії завдяки зниженню виразності клінічних проявів захворювання, наслідком чого є поліпшення якості життя. Отримані результати дають підставу рекомендувати до широкого впровадження в практичну роботу застосування ДКЗ «Псоріатен» у комплексній терапії хворих на хронічні алергодерматози.

Застосування нутрицевтичного засобу у жінок із телогенним випадінням волосся: результати проспективного клінічного спостереження

2024-12-23T12:42:32+02:00

Телоген ефлювіум (ТЕ) є порушенням волосяного циклу, що може розвиватися за різними сценаріями патологічної динаміки. Причинами ТЕ можуть бути різні типи тригерів, серед яких найбільш поширеними є фізіологічні, токсичні, соматичні, психічні, дієтичні та метаболічні. Серед особливостей цього стану варто відзначити високу поширеність та обмежений характер знань доказового рівня, через що визначення підходів до лікування ТЕ є суттєвою проблемою.

Мета роботи — визначити ефективність застосування нутрицевтичного засобу «Альпента» у жінок із гострим або хронічним телогенним випадінням волосся.

Матеріали та методи. Під наглядом були 30 пацієнток із встановленим діагнозом ТЕ, яким призначали нутрицевтичний засіб «Альпента» по одній капсулі на добу протягом 12 тиж. Для об’єктивної оцінки зміни параметрів росту волосся проводили фототрихограмне дослідження, оцінювали стандартизовані фотографії, виконували тест із натягу волосся, а також за допомогою анкети та опитувальника здійснювали об’єктивну оцінку (лікарями) ТЕ та суб’єктивну оцінку (пацієнтками) переносності нутрицевтичного засобу «Альпента».

Результати та обговорення. Через 12 тиж від початку застосування нутрицевтичного засобу «Альпента» відзначено статистично значуще підвищення середнього відсотка анагенного волосся — із 73,1 до 84,8 %. Середня щільність термінального волосся порівняно з вихідним рівнем зросла на 13,6 %, середній діаметр волосся на досліджуваній ділянці збільшився на 11,2 % (p < 0,05). Порівняльні макрофотографії продемонстрували клінічне поліпшення у 84,3 % пацієнток, у 15,7 % відзначено прийнятні косметичні результати. Суб’єктивна оцінка результатів лікування пацієнтками показала зменшення випадіння волосся у 83,3 % з них, поліпшення зовнішнього вигляду волосся у 43,3 %, збільшення швидкості росту волосся у 40 %. Ефективність оцінювали за динамікою редукції симптоматики ТЕ наприкінці курсу застосування нутрицевтичного засобу «Альпента» як «дуже добру» та «добру» в 80 % випадків. Переносність «Альпента» 97 % пацієнток оцінили як «дуже добру» та «добру».

Висновки. З огляду на результати застосування нутрицевтичного засобу «Альпента» у жінок із гострим або хронічним телогенним випадінням волосся, зокрема дані інструментальних методів дослідження, а також високу ефективність та хорошу переносність засобу «Альпента» можна зробити висновок, що цей нутрицевтичний засіб виявляє трихопротекторну дію, тому його призначення жінкам із гострим та хронічним ТЕ є патогенетично обґрунтованим і доцільним.

Інтенсивна топічна терапія акне

2024-12-23T13:06:56+02:00

Мета роботи — проаналізувати механізми дії, клінічну ефективність та побічну дію рекомендованих для топічного лікування акне лікарських речовин та їхніх комбінацій, а також визначити фіксовану комбінацію, що має ранній початок дії, доведену клінічну ефективність та мінімальні ризики виникнення побічних ефектів.

Матеріали та методи. Наведено огляд літератури за період з 2001 до 2024 р. на підставі результатів клінічних досліджень, даних систематичних оглядів та метааналізу щодо представників основних груп лікарських речовин для місцевого лікування хворих на акне. Більшість джерел містить докладні відомості про відмінні результати комбінацій бензоїлу пероксиду (БП) з іншими лікарськими речовинами в терапії акне, що покладено в основу клінічних настанов. Результати сучасних досліджень препаратів на основі БП, проведених протягом останнього десятиріччя, підтверджують найшвидший початок дії БП водного 5 % в поєднанні з кліндаміцину фосфатом 1 %, а також поліпшення стану шкіри пацієнтів з акне завдяки впливу на основні ланки патогенезу, що дає змогу довше контролювати запалення. Згідно з даними Американської академії дерматології (AAD) 2024 р. з лікування хворих на акне рекомендаціями, що відповідають принципам Належної практики, є обмеження застосування системних антибіотиків та проведення мультимодальної терапії, що поєднує в собі кілька лікарських речовин з різними механізмами дії. БП надано настійні рекомендації щодо топічного лікування пацієнтів з акне та запропоновано використовувати його у складі фіксованих комбінацій, що дає можливість зменшити антибіотикорезистентність у разі поєднання з кліндаміцину фосфатом.

Результати та обговорення. Систематизовано і згруповано в єдиний огляд механізми дії БП у комбінації з кліндаміцину фосфатом та описано переваги такого лікування для пацієнтів із папуло-пустульозними акне. Доведено, що відмінністю зазначеної комбінації речовин є краща переносність, ніж у разі поєднання БП з ретиноїдами. Це дає змогу підтримувати клінічну ефективність та зменшити кількість побічних ефектів під час лікування.
Представлено новий препарат для інтенсивної топічної терапії пацієнтів із папуло-пустульозними акне — гель «Зеркалін-Інтенсив»^ТМ, який містить кліндаміцину фосфат 1 % (10 мг/г) у комбінації з БП водним 5 % (50 мг/г), 30 г в упаковці. Такий склад має очікувану клінічну ефективність в терапії акне, коли досягнення ефекту за наявності запальних і незапальних уражень можливе вже на 2—5-му тижні лікування. БП у комбінації з кліндаміцину фосфатом запобігає появі резистентності мікрофлори шкіри, що дає підставу використовувати його протягом 12 тиж.

Висновки. Кліндаміцину фосфат 1 % (10 мг/г) у комбінації з БП водним 5 % (50 мг/г) має доведену ефективність та мінімальні ризики побічних ефектів, що сприяє формуванню прихильності пацієнтів з акне до терапії завдяки ранньому початку дії. «Зеркалін-Інтенсив»^ТМ у формі гелю — сучасний інтенсивний топічний засіб для лікування пацієнтів з 12 років із папуло-пустульозними акне легкого та середнього ступеня.