Клініко-анамнестичний профіль сучасного пацієнта з розацеа: результати власного дослідження

Анотація

Мета роботи — проаналізувати клініко-анамнестичний профіль пацієнтів з розацеа, виявити характерні закономірності розвитку дерматозу та встановити зв’язок між анамнестичними даними та об’єктивними показниками стану шкіри для оптимізації діагностики та лікування.

Матеріали та методи. Протягом 2024—2026 рр. на кафедрі дерматології та венерології Івано-Франківського національного медичного університету обстежено 89 пацієнтів (з них 22,2 % чоловіків) віком 28—68 років із розацеа. Використано комплекс методів: 1) клініко-анамнестичні: авторська анкета та шкала Спілбергера для оцінки рівня тривожності; 2) клініко-візуальні: визначення загального стану шкіри обличчя та ступеня еритеми за шкалою CEA; 3) інструментальні: корнеометрія за допомогою BT-Analyzer для оцінки ступеня гідратації шкіри та дерматоскопія за допомогою Heine Delta 30; 4) статистичні: кореляційний аналіз Спірмена та багатовимірний порядковий логістичний регресійний аналіз за допомогою IBM SPSS Statistics 26.

Результати та обговорення. Встановлено, що 83,15 % пацієнтів мали II фототип шкіри, а у 91,01 % виявлено ознаки її фотопошкодження. Високий рівень тривожності характеризував психоемоційний стан у 95,51 % респондентів. Рівень гідратації шкіри був критично низьким у 70,79 % обстежених (Me 14 % [Q1—Q3] 12—17 %), що відповідало дерматоскопічним даним зневоднення шкіри. Найпоширенішими супутніми патологіями були захворювання травного тракту (73,03 %), порушення обміну речовин (24,72 %) та дисфункція щитоподібної залози (21,35 %).
Кореляційний аналіз виявив помірний негативний зв’язок (r = – 0,548; p = 0,001) між ступенем еритеми та рівнем зволоженості шкіри: що виразнішою була еритема, то нижчим — рівень гідратації. За регресійною моделлю визначено ключові предиктори тяжкості еритеми: гідратація шкіри, куріння, харчові тригери та вік. Підвищення рівня зволоженості шкіри на 1 % знижує ймовірність розвитку тяжкої еритеми на 47 %. У курців значно підвищений ризик розвитку еритеми 3—4-го ступеня. Харчові тригери збільшують ймовірність тяжкої еритеми у 8,2 разу. Ризик тяжкої еритеми зростає на 7 % з кожним роком життя.

Висновки. Стан бар’єрної функції шкіри (особливо гідратація рогового шару) безпосередньо корелює з тяжкістю клінічних проявів розацеа. Попри високий рівень тривожності у пацієнтів, не підтверджено прямого впливу психоемоційного стану на клінічний перебіг дерматозу, що свідчить про необхідність відновлення шкірного бар’єра як пріоритетної терапевтичної стратегії. Отримані результати обґрунтовують включення відповідних засобів до стандартних протоколів лікування для вирішення цієї проблеми.