Український журнал дерматології, венерології, косметології

Кореляційний аналіз взаємозв’язку хронічних дерматозів із соматичною патологією та обґрунтування детоксикаційної терапії

Н.А. Цубанова, Е.С. Дембіцька — сб, 30 тра 2026 00:00:00 +0300

Стаття присвячена дослідженню гепатодермальної осі — складної дворівневої біохімічної системи, яка інтегрує метаболічний кліренс печінки з імунозапальним статусом шкіри. Зниження детоксикаційного потенціалу гепатоцитів призводить до метаболічного прориву, накопичення молекул середньої маси (МСМ), системної цитокінемії та розвитку оксидантного стресу, що безпосередньо впливає на перебіг хронічних дерматозів.

Мета роботи — провести аналітичне дослідження клінічних публікацій, присвячених визначенню концепції гепатодермальної осі із новими терапевтичними стратегіями та обґрунтувати застосування детокс-курсу натуропатичним засобом «Детоксил» у пацієнтів із дерматологічними захворюваннями.

Матеріали та методи. Проведено науково-теоретичне дослідження із застосуванням методів аналізу, узагальнення інформаційних даних та гіпотетико-дедуктивного методу. Здійснено аналіз 47 клінічних досліджень та метааналізів із провідних наукових баз даних (PubMed, MEDLINE CENTRAL, Embase, CINAHL, The Cochrane Library) за ключовими словами: гепатодермальна вісь, дерматози, «Детоксил» та його компоненти.

Результати та обговорення. Обґрунтовано доцільність включення комплексу «Детоксил» до стандартної терапії хронічних дерматозів. Засіб забезпечує детоксикаційну дію, системний редокс-контроль та дотацію есенційних нутрієнтів. Доведено, що детокс-курс «Детоксилом» прискорює регрес клінічних симптомів дерматозів, нормалізує рівні МСМ, ЦІК, дієнових кон'югатів (ДК) та знижує активність печінкових трансаміназ.

Висновки. Інтеграція засобу «Детоксил» у стандартну терапію хронічних дерматозів забезпечує ефективний редокс-контроль, знижує ендогенну інтоксикацію, нормалізує рівень трансаміназ та прискорює клінічну ремісію.

Клінічний випадок еруптивного вродженого ксантоматозу

В. Ткач, М. Волошинович, Н. Матковська, Г. Пилипюк, Н. Козак — сб, 30 тра 2026 00:00:00 +0300

Ксантоми — це локалізовані інфільтрати гістіоцитарних пінистих клітин, що містять ліпіди, які зазвичай наявні в дермі чи сухожиллях. Ксантоми виникають переважно у разі порушень обміну ліпопротеїнів. З огляду на прояви на шкірі дерматолог часто першим виявляє цю проблему. За наявності множинних елементів використовують термін «ксантоматоз». Розрізняють первинний ксантоматоз, пов’язаний із сімейними випадками гіперхолестеролемії, і вторинний, що виникає внаслідок набутого порушення фізіології ліпідного обміну. Поява еруптивного ксантоматозу, що проявляється множинними припіднятими висипаннями з ознаками запалення, які часто спричиняють неприємні відчуття, може бути первинною ознакою гострого панкреатиту і цукрового діабету 2-го типу та зазвичай виникає через високий рівень тригліцеридів у крові.
Презентація випадку. Хворий М., 1 міс, госпіталізований з підвищеною температурою тіла та поширеним висипом. Об’єктивно на шкірі обличчя, тулуба і кінцівок помітні множинні плоскі та горбикові елементи діаметром від 0,1 до 0,5 см, що мали жовтуватий колір. Проведено фізикальні та лабораторні обстеження, за результатами яких виявлено високі показники ліпідного обміну. Відповідно до даних генеалогічного анамнезу верифіковано сімейну гіперліпідемію V типу. Встановлено діагноз еруптивного вродженого успадкованого ксантоматозу.

Висновки. Первинний ксантоматоз — рідкісна сімейна хвороба, що маніфестує в ранньому віці. Проявляється появою висипань на шкірі на тлі порушення ліпідного обміну та може призводити до розвитку тяжких системних ускладнень. Вчасна діагностика дає змогу вжити профілактичних заходів, щоб запобігти подальшому розвитку хвороби, а також покращити якість та збільшити тривалість життя пацієнтів.

Червоний фолікулярний лишай: клінічні типи, тригерні чинники та особливості перебігу

М.Е. Запольський, Т.В. Чабан, Д.М. Запольська, Л.М. Тимофєєва — сб, 30 тра 2026 00:00:00 +0300

Червоний фолікулярний лишай (хвороба Девержі — ХД) є рідкісним хронічним поліетіологічним дерматозом із різноманітними клінічними проявами, що ускладнює його своєчасну діагностику та вибір оптимальної терапії.

Мета роботи — проаналізувати клінічні особливості та тригерні чинники різних типів червоного фолікулярного лишаю.

Матеріали та методи. Проведено ретроспективний аналіз даних 23 пацієнтів із різними типами ХД, які перебували під нашим спостереженням упродовж 2019—2025 рр. Оцінено клінічні прояви, тригерні чинники, особливості перебігу захворювання та ефективність його терапії.

Результати та обговорення. Найчастішим клінічним варіантом був класичний дорослий тип (60,9 %), який характеризувався відносно прогнозованим перебігом (3—6 міс). Атипові типи виявлено рідше (13,0 %), проте вони відзначалися тривалішим і стійкішим перебігом. У більшості пацієнтів діагностовано долонно-підошовну кератодермію, яку розглядали як важливий діагностичний та прогностичний критерій. В 34,8 % випадків встановлено зв’язок дебюту захворювання з вірусними інфекціями (ГРВІ — 17,4 %; ВІЛ — 8,7 %; COVID-19 — 8,7 %). ВІЛ-асоційований тип характеризувалася тяжчим перебігом із регресуванням на тлі антиретровірусної терапії. Тяжкі типи, зокрема еритродермія, супроводжувалися значним погіршенням загального стану та недостатньою ефективністю стандартного лікування. Застосування інгібіторів IL-17 продемонструвало позитивний клінічний ефект у резистентних випадках.

Висновки. Червоний фолікулярний лишай є поліфакторним дерматозом, у розвитку якого важливу роль відіграють вірусні інфекції. Клінічні типи захворювання суттєво відрізняються за перебігом і прогнозом, що потребує диференційованого підходу до діагностики та лікування. Перспективним напрямом терапії пацієнтів з тяжкими типами захворювання є застосування таргетних препаратів, зокрема інгібіторів IL-17.

Клініко-анамнестичний профіль сучасного пацієнта з розацеа: результати власного дослідження

Х.Я. Николайчук — сб, 30 тра 2026 00:00:00 +0300

Мета роботи — проаналізувати клініко-анамнестичний профіль пацієнтів з розацеа, виявити характерні закономірності розвитку дерматозу та встановити зв’язок між анамнестичними даними та об’єктивними показниками стану шкіри для оптимізації діагностики та лікування.

Матеріали та методи. Протягом 2024—2026 рр. на кафедрі дерматології та венерології Івано-Франківського національного медичного університету обстежено 89 пацієнтів (з них 22,2 % чоловіків) віком 28—68 років із розацеа. Використано комплекс методів: 1) клініко-анамнестичні: авторська анкета та шкала Спілбергера для оцінки рівня тривожності; 2) клініко-візуальні: визначення загального стану шкіри обличчя та ступеня еритеми за шкалою CEA; 3) інструментальні: корнеометрія за допомогою BT-Analyzer для оцінки ступеня гідратації шкіри та дерматоскопія за допомогою Heine Delta 30; 4) статистичні: кореляційний аналіз Спірмена та багатовимірний порядковий логістичний регресійний аналіз за допомогою IBM SPSS Statistics 26.

Результати та обговорення. Встановлено, що 83,15 % пацієнтів мали II фототип шкіри, а у 91,01 % виявлено ознаки її фотопошкодження. Високий рівень тривожності характеризував психоемоційний стан у 95,51 % респондентів. Рівень гідратації шкіри був критично низьким у 70,79 % обстежених (Me 14 % [Q1—Q3] 12—17 %), що відповідало дерматоскопічним даним зневоднення шкіри. Найпоширенішими супутніми патологіями були захворювання травного тракту (73,03 %), порушення обміну речовин (24,72 %) та дисфункція щитоподібної залози (21,35 %).
Кореляційний аналіз виявив помірний негативний зв’язок (r = – 0,548; p = 0,001) між ступенем еритеми та рівнем зволоженості шкіри: що виразнішою була еритема, то нижчим — рівень гідратації. За регресійною моделлю визначено ключові предиктори тяжкості еритеми: гідратація шкіри, куріння, харчові тригери та вік. Підвищення рівня зволоженості шкіри на 1 % знижує ймовірність розвитку тяжкої еритеми на 47 %. У курців значно підвищений ризик розвитку еритеми 3—4-го ступеня. Харчові тригери збільшують ймовірність тяжкої еритеми у 8,2 разу. Ризик тяжкої еритеми зростає на 7 % з кожним роком життя.

Висновки. Стан бар’єрної функції шкіри (особливо гідратація рогового шару) безпосередньо корелює з тяжкістю клінічних проявів розацеа. Попри високий рівень тривожності у пацієнтів, не підтверджено прямого впливу психоемоційного стану на клінічний перебіг дерматозу, що свідчить про необхідність відновлення шкірного бар’єра як пріоритетної терапевтичної стратегії. Отримані результати обґрунтовують включення відповідних засобів до стандартних протоколів лікування для вирішення цієї проблеми.

Ефективність барицитинібу в комплексній терапії хронічної екземи

А.А. Дащук — сб, 30 тра 2026 00:00:00 +0300

Мета роботи — оцінити ефективність комплексної терапії хронічної екземи в осіб дорослого віку із додаванням інгібітора янус-кіназ барицитинібу, а також визначити його вплив на стан мікробіому шкіри та динаміку експресії Toll-подібних рецепторів 2 і 4.

Матеріали та методи. Під спостереженням перебували 20 пацієнтів віком від 18 до 81 року з хронічною екземою, яких було розділено на дві групи. Пацієнтам I (контрольної) групи (n = 10) протягом 4 тиж проводили стандартну комплексну терапію. Обстежені II (дослідної) групи (n = 10) упродовж 4 тиж отримували стандартну комплексну терапію з додаванням інгібітора янус-кіназ барицитинібу в дозі 4 мг (для пацієнтів віком від 18 до 75 років) та 2 мг (віком від 75 років) 1 раз на день протягом 4 тиж.
Усіх пацієнтів обстежили з метою виключення тяжких соматичних та інфекційних патологій. Для оцінки ефективності терапії у кожного учасника визначали індекс площі та тяжкості екземи (EASI) перед початком лікування, після 4-го тижня комплексної терапії та на 8-му тижні спостереження.
У пацієнтів обох груп вивчали мікробіом шкіри із застосуванням культурального методу. Ізольовані чисті культури клінічних штамів ідентифікували за використання ідентифікаційних наборів MIKROLATEST^®. Суспензії мікроорганізмів готували за допомогою Densi-La-Meter. Експресію TLR2 та TLR4 у периферичній крові визначали методом проточної цитофлуориметрії з використанням моноклональних антитіл, кон’югованих з фікоеритрином.

Результати та обговорення. Через 4 тиж від початку комплексної терапії у пацієнтів дослідної групи виявили статистично значуще зниження EASI порівняно з таким у хворих контрольної групи. Ефективність додаткового застосування у складі стандартної комплексної терапії інгібітора янус-кіназ барицитинібу засвідчила статистично значуща різниця в нормалізації мікробіому шкіри та експресії Toll-подібних рецепторів. Отримані дані свідчать про поліпшення клінічних результатів завдяки призначенню барицитинібу в комплексній терапії хворих на екзему.

Висновки. Додавання барицитинібу до комплексної терапії у пацієнтів з екземою сприяло прискоренню регресуванню шкірних висипань, нормалізації мікробіому шкіри та експресії TLR. Отримані результати свідчать про потенційну клінічну доцільність включення барицитинібу до комплексної терапії рефрактерних випадків екземи, які характеризуються прогресуванням, частими загостреннями, рецидивним перебігом та недостатньою відповіддю на загальноприйняті методи лікування.

Особливості шкірних уражень при хворобі Лайма у госпіталізованих хворих

А.О. Голубовська — сб, 30 тра 2026 00:00:00 +0300

Мета роботи — визначити специфіку та особливості шкірних проявів у пацієнтів із ранньою стадією хвороби Лайма, госпіталізованих до інфекційного відділення, та виявити зв’язок відповідних шкірних уражень із загальноінфекційною симптоматикою.

Матеріали та методи. Проаналізовано історії хвороб 52 пацієнтів із ранньою стадією хвороби Лайма, госпіталізованих до інфекційного відділення Київської міської клінічної лікарні № 4 у період із січня 2025 р. по травень 2026 р. включно. У всіх обстежених вивчено особливості ураження шкіри. Проаналізовано результати клінічного огляду шкірних змін, виявлено їхній зв’язок із загальноінтоксикаційним синдромом та терміном виникнення після можливого укусу кліща, а також визначено вікові особливості обстежених. Статистичне опрацювання даних виконано з використанням методів дескриптивної статистики та параметричних критеріїв порівняння.

Результати та обговорення. Встановлено, що у всіх 52 госпіталізованих хвороба Лайма дебютувала з підвищення температури тіла. У 76,9 % обстежених це збіглось у часі з появою типової мігруючої еритеми (МЕ). Типові форми МЕ спостерігали у 86,5 % пацієнтів, атипові (однорідне забарвлення, еритема малого діаметра, везикульозні елементи) — у 13,5 %. У 5,8 % хворих еритема виникла протягом 48 год після укусу кліща, що потребує перегляду діагностичних критеріїв. Після початку антибіотикотерапії температура тіла в обстежених нормалізовувалась швидше, аніж регресування шкірних проявів.

Висновки. Рання стадія хвороби Лайма у всіх 52 госпіталізованих характеризувалась підвищенням температури тіла та наявністю типових (86,5 %) або атипових (13,5 %) форм шкірної МЕ. У 5,8 % хворих вона виникла протягом 48 год після укусу кліща, що підкреслює необхідність перегляду діагностичних критеріїв та підвищення настороженості щодо атипових проявів захворювання.

Аднексальна диференціація базальноклітинної карциноми: інтегрований аналіз клінічних, дерматоскопічних, морфологічних та імуногістохімічних характеристик (огляд літератури)

Л.О. Ковтун — сб, 30 тра 2026 00:00:00 +0300

Мета роботи — узагальнити сучасні наукові дані щодо аднексальної диференціації базальноклітинної карциноми з акцентом на її клінічних, дерматоскопічних, морфологічних та імуногістохімічних особливостях, а також проаналізувати їхнє значення у диференційній діагностиці та клінічній практиці.

Матеріали та методи. Систематичний огляд виконано відповідно до рекомендацій PRISMA. Пошук літератури проведено в базах даних PubMed, Scopus та Web of Science з використанням релевантних ключових слів щодо базальноклітинної карциноми з аднексальною диференціацією. Відбір джерел здійснено поетапно (ідентифікація, скринінг, повнотекстовий аналіз) із застосуванням критеріїв включення та виключення. До фінального аналізу включено 52 публікації. Проведено якісний аналіз із систематизацією даних за клінічними, дерматоскопічними, морфологічними та імуногістохімічними характеристиками.

Результати та обговорення. Встановлено, що варіанти базальноклітинної карциноми з аднексальною диференціацією (фолікулярною, еккриновою, апокриновою, себоцитарною) не формують окремого клініко-дерматоскопічного фенотипу та відтворюють прояви класичних форм пухлини. Їхня ідентифікація ґрунтується на морфологічній верифікації з підтвердженням на підставі результатів імуногістохімічного дослідження із застосуванням панельного підходу.

Висновки. Аднексальні варіанти базальноклітинної карциноми становлять діагностичну проблему через їхню морфологічну подібність до пухлин придатків шкіри та вірогідність маскування більш агресивних аднексальних карцином. Це визначає необхідність застосування комплексного діагностичного підходу з обов’язковою морфологічною оцінкою та імуногістохімічною верифікацією.

Застосування цифрових технологій і штучного інтелекту у вивченні клінічних дисциплін, зокрема дерматовенерології, у закладах вищої медичної освіти: сучасний стан та перспективи (огляд)

сб, 30 тра 2026 00:00:00 +0300

На сучасному етапі у світі, зокрема в Україні, відбувається трансформація медичної освіти завдяки впровадженню технологій штучного інтелекту (ШІ), що дає змогу персоналізувати навчальний процес, створювати віртуальні клінічні сценарії та формувати критичне мислення у студентів медичних вишів. У викладанні клінічних дисциплін, зокрема дерматовенерології, застосування технологій ШІ є особливо важливим в аспекті віртуальної візуалізації різних морфологічних елементів шкірної висипки та їхньої диференціації. Це дає можливість прискорити встановлення остаточного діагнозу та призначення адекватної терапії.

Мета роботи — аналіз сучасних досягнень та перспектив застосування інноваційних цифрових технологій і ШІ у викладанні курсу дерматовенерології у закладах вищої медичної освіти для поліпшення діагностичних навичок та клінічного мислення у студентів медичних вишів і інтернів-дерматовенерологів.

Матеріали та методи. Проаналізовано міжнародні документи впровадження ШІ в галузі вищої медичної освіти; останні зміни документів державної політики в системі охорони здоров’я та вищої освіти України; міжнародні стратегії і підходи до використання основних технологій і платформ ШІ в дерматологічній освіті; цифрові технології та основні напрями використання ШІ в дерматологічній освіті в Україні; сучасні погляди на роль та доцільність застосування штучних когнітивних структур в навчально-методологічних аспектах.

Результати та обговорення. Запропоновано методику впровадження ШІ і викладання курсу дерматовенерології, зокрема робота з віртуальними пацієнтами і тренажерами. Використання відповідних підходів сприяє формуванню клінічного мислення, підвищенню цифрової обізнаності студентів та їхньої мотивації до наукових досліджень.

Висновки. Використання ШІ дає змогу транформувати вивчення клінічних дисциплін, зокрема дерматовенерології, перетворюючи його з процесу запам’ятовування на процес аналізу даних. Перспективи подальшого розвитку полягають у створенні спеціалізованих освітніх платформ та застосуванні мультимодальних моделей ШІ. Вкрай необхідним є також включення курсу основ медичної інформатики та курсу «Цифрова дерматологія» до навчальної програми студентів медичних вишів України.