Сучасні підходи до призначення антигістамінних препаратів при резистентних формах хронічної кропив’янки

Анотація

Мета роботи — провести огляд та аналіз тематичних публікацій, присвячених вивченню аспектів етіопатогенезу, а також визначити сучасні підходи до призначення антигістамінних препаратів при резистентних формах хронічної кропив’янки.

Матеріали та методи. Аналіз тематичних публікацій вітчизняних і зарубіжних авторів, присвячених вивченню аспектів етіопатогенезу та лікуванню кропив’янки, зокрема результатів рандомізованих контрольованих клінічних дослід­жень щодо застосування антигістамінних препаратів при резистентних формах хронічної кропив’янки.

Результати та обговорення. Згідно з аналізом вітчизняних та зарубіжних публікацій протягом останніх років відзначається зростання рівня захворюваності на кропив’янку, на яку страждає близько 15—20 % населення, а також збільшення частки її хронічних форм, які реєструють у 5 % хворих. Препаратами першої лінії лікування кропив’янки є антигістамінні засоби, при цьому перевагу надають сучасним неседативним H1-антигістамінам другого покоління, проте у багатьох пацієнтів вони не дають позитивного клінічного ефекту при застосуванні у стандартних дозах. В європейських рекомендаціях для підвищення ефективності лікування хворих з торпідними формами хронічної кро­­пив’янки пропонується підвищувати добову дозу антигістамінних препаратів. Аналіз результатів рандомізованих подвійних сліпих клінічних досліджень свідчить, що чотириразове підвищення добової дози левоцетиризину і дезлоратадину сприяє покращанню клінічних результатів лікування хронічної кропив’янки приблизно у 3/4 пацієнтів без розвитку у них побічних реакцій. При цьому відзначено кращі результати терапії у разі призначення левоцетиризину.

Висновки. Згідно з матеріалами вітчизняних та зарубіжних публікацій актуальною медико-соціальною проблемою сьогодення є зростання рівня захворюваності на кропив’янку та збільшення частки пацієнтів із хронічним перебігом дерматозу, резистентним до стандартизованих методів лікування.
H1-антигістаміни є терапією першої лінії при хронічній кропив’янці, однак у багатьох пацієнтів не вдається досягти задовільного результату при використанні їх у стандартних дозах. В європейських рекомендаціях таким пацієнтам пропонується підвищити добові дози антигістамінних препаратів у 4 рази.
Згідно з результатами рандомізованих клінічних досліджень чотириразове підвищення добової дози левоцетиризину і дезлоратадину сприяє істотному покращанню клінічних результатів лікування торпідних форм хронічної кропив’янки у близько 75 % пацієнтів без розвитку ускладнень чи побічних реакцій. При цьому встановлено, що левоцетиризин більш ефективний як у звичайних, так і в підвищених (у 4 рази) дозах (від 5 до 20 мг на добу).